Мені вже 35 років, я незаміжня, і надії на зміни в особистому житті з кожним роком залишалося все менше. У мене вища економічна освіта, знаю англійську мову, але тепер розумію, що заздрю своїм шкільним подругам, які замість навчання та кар’єри обрали сім’ю.

Я ж весь вільний час і гроші витрачала на сім’ї своїх сестер, одна старша за мене, а інша молодша, обидві заміжні. Те, що я не маю своєї сім’ї, їх цілком влаштовувало, обом я допомогла з покупкою квартир.

Конфлікт між нами виник, коли я сказала, що купуватиму машину. Відразу посипалася купа порад, навіщо вона мені, куди я їздитиму, і що гроші можна витратити куди розумніше, наприклад, на племінників.

Один із них цього року вступив до університету, і треба було платити за навчання. Молодша сестра постійно скаржиться, що немає грошей, але, незважаючи на це, нещодавно в них з’явилася ще одна дитина.

Виходить, що мої гроші вже давно розплановані і найприкріше, що їх підтримує і мама. Я намагалася їй пояснити, що у цих дітей є батьки і, нарешті, бабусі та дідусі, я і так достатньо їм допомогла, не вважаючи, що кожного разу дарую всім на дні народження дорогі подарунки.

Нещодавно мене познайомили з чоловіком, він розлучений, але дітей немає. Як тільки дізналися про це мої сестри, так одразу почали мене відмовляти, як добре бути незаміжньою, бути вільною від побуту та чоловіка.

Тим більше, що він уже був одружений, і чомусь дружина не захотіла з ним жити, значить і для мене він не підходить. Те, що він зробив мені пропозицію і в нас вже призначено скромне весілля, вони ще не знають, і як сказати, щоб не посваритися остаточно.

Я багато зробила сестрам добра, давала гроші, брала з собою на відпочинок племінників, щоб вони могли самі відпочити, без дітей, і мені прикро, що найрідніші мені люди тільки використовують мене.

Я теж хочу мати свою сім’ю та своїх дітей, може, навіть вони мають рацію і в мене з ним нічого не вийде, але я не можу упустити свій шанс.

КІНЕЦЬ.