Чи я чогось не розумію, чи мене мама за дурепу тримає. Інакше як пояснити її вимогу викупити у сестри її частку квартири, а потім оформити її на маму? Ну, ще можна подумати, що мама знущається з мене.

А це мені навіщо? Я як була без свого кута, так і лишуся. Натомість мама стане володаркою цілої квартири. І я навіть знаю, кому вона цю квартиру заповість.

Квартира, в якій мама зараз живе, дісталася у спадок від бабусі. Бабуся заповіла половину квартири мамі, а половину моїй сестрі.

Сестра мені рідна лише по мамі, батьки у нас різні. Я свого не пам’ятаю, а про вітчима нічого хорошого чи поганого сказати не можу. Я з ним не жила, але це було маминим рішенням.

З моїм батьком мама зійшлася по зальоту. Тато з нею одружився, вони роки три жили разом, а потім мама пішла від нього. Тато поїхав кудись до Європи на заробітки та так і не повернувся.

До шести років я з мамою жила у бабусі, маминої мами. Бабуся мене терпіти не могла, бо мій батько “зламав донечці життя”.

Не беруся сперечатися, не знаю, як там було, у всіх своя правда, а істини я не знаю. Але в бабусі мені тяжко жилося. Вона навіть не думала приховувати свою нелюбов до “небажаної”. Тобто до мене.

Коли мені йшов сьомий рік, у мами з’явився чоловік, вона з ним спочатку просто зустрічалася, а потім він запропонував їй переїхати до нього. Бабуся одразу сказала, що мене вона виховувати не збирається, тому матері доведеться або мене забирати, або здавати до дитячого будинку.

– Тільки я б її до нового мужика не тягла. Навіщо йому такий тягар, покине тебе швидко – міркувала бабуся.

Так би я й опинилася у дитячому будинку, але мене забрала бабуся по батькові. Не скажу, що в мене життя мармеладне стало, але принаймні мене більше не били та не карали позбавленням обіду та вечері.

Мама ж спокійно вийшла заміж, з новим чоловіком у них з’явилася дитина, все було добре. Мамина мама нову онучку любила, няньчилась з нею, а про мене забула одразу, як я переїхала.

Я після дев’ятого класу пішла до коледжу, а потім пішла працювати. Вчитися я не любила, та й бабусі важко було одній мене тягнути. Мені було двадцять років, коли бабусі не стало. Приїхав її старший син, спадкоємець, дав мені два місяці, а потім я мала з’їхати з чужої квартири.

Добре, що я вже тоді була повнолітня і мала заробіток, а то не оминути б мені дитячого будинку, рідня в мене ще та.

З матір’ю спілкувалася дуже рідко. Вона могла зателефонувати на мій день народження, могла не зателефонувати, могла взяти слухавку, коли я дзвоню, а могла і не взяти. Близьких стосунків у нас не було, та й звідки б їм взятися. Так, далекі родичі. Я жила окремим життям, мама окремим.

Потім не стало бабусі, мама із сестрою успадкували квартиру, здавали її якийсь час. А потім у мами не стало чоловіка, а свекруха, якій квартира належала, попросила маму звільнити приміщення.

На ту квартиру, яку здавали й пішли. З того моменту ми з мамою ближче не стали, але спілкування стало регулярнішим. Я навіть до неї в гості зрідка заходила. Тоді й із сестрою познайомилася.

Нічого хорошого про сестричку сказати не можу. Розпещена, хамовита, але мати їй жодного разу зауваження не зробила.

У нас із сестрою спілкування не склалося, чим я зовсім не була засмучена. Від мами іноді були скарги, що сестра зовсім від рук відбилася, але мені це було зовсім не цікаво, не мої проблеми.

Але останній рік сестра стала поводитися жорстко. Дівчині всього дев’ятнадцять років, а вона вже й п’є, як мужик, і вештається ночами, ні вчитися, ні працювати не хоче, загалом, той ще подаруночок.

Нещодавно до матері у квартиру з чоловіком прийшла. Сказала, що тут половина її, тому вони тут житимуть. Був у них там якийсь скандал, лайка, сестра з чоловіком пішла, але явно це не остання така витівка.

Тут мамі й спала на думку ідеальна схема. Треба у дочки її частину квартири викупити, тоді й приходити з чоловіками вона не буде.

Але у самої мами грошей немає, а от я накопичую на свою квартиру, тому в мене можна й попросити. Якраз на половину однокімнатної у старому житловому фонді моїх грошей і має вистачити.

Тільки я щось не дуже хочу допомагати мамі. Вона зрештою отримає квартиру, а я залишуся без грошей. У чому моя вигода? Жодних теплих почуттів до матері я не відчуваю. Вона мене привела на світ, але на цьому її участь у моєму житті можна вважати закінченою.

Чому я маю витрачати свої гроші заради її зручності? Те, що вона зараз плаче, як їй страшно жити у квартирі, куди може припертися нетвереза дочка з кавалером, мене не чіпає.

Вона могла поговорити з бабусею, щоб та написала заповіт тільки на неї, вона могла краще виховувати дочку, вона може взяти кредuт і сама викупити квартиру, ще не стара. Мені нема за що їй бути вдячною. І такої “дорогої” допомоги вона від мене може не чекати.

КІНЕЦЬ.