Все почалося, коли Соні було одинадцять. Вони тоді з батьками лише приїхали до цього міста. Соня дуже сумувала за домом.

Щоб їй не було так сумно, мати купила їй кошеня. Соня дуже зраділа, потягла кошеня із собою гуляти. Але варто було їй вийти надвір, як кошеня втекло і залізло на дерево.

У Соні на очах сльо зи виступили. Повз проходив старшокласник Андрій. Дівчинка зі смішними бантиками здалася йому кумедною. Він зупинився, коли побачив сльо зи на її очах.

Зазвичай його не цікавили молодші діти, але чимось Соня його зачепила.

-Чому nлачеш? Дівчинка вказала пальчиком на дерево, де серед гілок виднілася сіра мордочка.

-Це твоє кошеня?

-Так! Хлопець із зітханням заліз на дерево, і за хвилину кошеня вже було у щасливої господині.

Після цього інциденту вони почали спілкуватися. Вони стикалися дорогою додому, коли поверталися зі школи.

Соня розповідала Андрію все, що відбувається у її житті. Він був для неї справжнім героєм. Хлопцю подобалося те, як вона дивиться на нього своїми великими ясними очима.

Коли вона трохи підросла, дитяче захоплення переросло в підліткову закоханість, а потім і в усвідомлене почуття. Соня була впевнена, що Андрій її наречений, що він самою долею їй призначений, але потім по району розповзлися чутки, що Андрій зробив пропозицію іншій.

Дівчина не могла в це повірити. Але він справді одружився і переїхав до іншого міста. На інших хлопців Соня не дивилася, душу палила обра за.

Вона вважала, що Андрій її зра див. Минуло три роки, і вона випадково зустріла його в парку з маленькою дівчинкою, яка була на нього напрочуд схожа.

Вона привіталася, почалася розмова. Виявилося, що він у розлу ченні й один виховує дочку. Після цієї зустрічі вони поновили спілкування.

Незабаром і жити разом стали, Соня відчувала себе по-справжньому щасливою.

Лілію вона прийняла як рідну дитину. Але пропозицію руки та серця Андрій робити не поспішав, що дівчину насторожувало. Вона стояла якось біля вікна і помітила Андрія з колишньою дружиною. Соня завмерла.

Решта світу перестала для неї існувати. Жінка тягла свої руки до дитини, яка стала для неї практично рідною.

Вона щось емоційно говорила. Серце дівчини глухо билося у грудях. А потім Андрій піднявся до квартири і простяг червону коробочку.

-Сонь, ти станеш моєю дружиною? Я сказав Лені, що не повернуся до неї, Лілію їй теж не віддам. Соня відчувала себе найщасливішою на світі.

КІНЕЦЬ.