Півроку тому я вийшла заміж.

До реєстрації шлюбу ми з Богданом 3 роки зустрічалися, тож у своєму виборі я не сумнівалася.

Ми весілля пишне не хотіли, грошей у нас на той момент було небагато, тому ми планували скромне, сімейне святкування.

Але за місяць до весілля Богдан прийшов і заявив, що весілля святкуватимемо з розмахом.

Коли я висловила занепокоєння великою кількістю витрат, наречений мене обнадіяв, що все візьме на себе.

Весілля ми грали, було запрошено багато людей.

Не минуло й місяця після весілля, і одного дня до нас з’явилася свекруха, Богдан тоді не був дома.

Вона мало не з порога почала кричати на мене, що через мене Богдан застряг у борrах та kредитах.

– Ось тобі обов’язково потрібна була сукня з дороrого матеріалу, так?

А цей ресторан?

Невже не можна було просто відсвяткувати?

Я розгубилася від таких претензій, адже вони не мали жодних підстав.

Я подзвонила чоловікові, тут він розповів, що його мама сама наполягла на пишному весіллі, адже хотіла здивувати родичів та подругу.

Я не знаю, чому при цьому свекруха звинувачує мене у всьому цьому, але я втомилася.

Вона дзвонить мені мало не щодня.

КІНЕЦЬ.