Мені 37 років і я вперше за 8 років шлюбу дізналася, що я маю свекруху з чистою і незамутненою свідомістю. Ні, звичайно, я припускала, що чоловік не з’явився самостійно і якось одразу дорослим. Але!

Ні разу я її не бачила, не чула і навіть не відчувала, а тут повертаємось ми з сином зі школи додому й ось вона у всій красі, та ще й з претензіями на те, щоб я надвечір звільнила приміщення. Те, що це моя свекруха я на той момент не знала, тому послала її в дорогу, і пригрозила собаку спустити, якщо не перестане ворота псувати.

Постало питання, хто мені дав право так розмовляти з матір’ю чоловіка, який мене з бідності витягнув і багато образ про злиденне життя з “причепом”.

Тут треба уточнити, що жебраками нас із сином можна назвати вельми умовно, так ми не багачі, але в мене вже була добре оплачувана робота, особисте авто і дошлюбна однокімнатна квартира, куплена особисто мною без допомоги батьків, дозволили засумніватися в правдивості слів цієї жінки.

Та й мій син з’явився у законному шлюбі, не дав засумніватись у тому, що жінка явно переплутала адресу та ломиться не в той котедж. Тому жінка була відправлена в дорогу ще раз.

Поспівчувавши комусь із сусідів, викинула те, що сталося з голови. І тут чоловік увечері пустив у будинок цю жінку, зі словами: «знайомся, це моя мама, мама це моя дружина та син».

І тут пауза, після чого я представилася: «Лариса, злиденна “приживалка з причепом”, адже ви так мене охарактеризували». Вибачення? Що ви, це не про свекруху!

Зате були докори, що син її дозволу на шлюб не спитав, що це від дочки внучата, а від невістки собаки, тим більше що раз син не спромігся навіть сказати про нього. Чоловік коротко відповів, що ось тому й не сказав, і взагалі дарма приїхала, грошей нема і не буде.

Спочатку свекруха плакала, благала, потім кричала, вимагала, погрожувала викреслити мого чоловіка з життя, що він їй більше не син. Чоловік послухав, кивнув і погодився, що не син і вже багато років як, і це її ж слова, і якщо їй більше нічого додати, то їй пора, він і так допоміг. Далі зі слів чоловіка щиросердечне.

Жила була сім’я – мама, тато, син та розумниця донька. Жила сім’я в достатку, у тата була хороша на той час посада, хлібна і не запорошена, мама була там же за документами оформлена на місце з пільговим стажем, але за фактом займалася від цього підприємства в якомусь ДК театральною студією. Спромоглися дітей виростити, виховати тільки не змогли, виховували бабусі.

Донька через недогляд, чи дурість повідомила, що чекає дитину у 17 років від невідомого героя. Мама й бабусі взялися няньчити вже онука-правнука, сказавши, нема чого дівчинці дитинство псувати.

Роки йшли, бабусі не молодшали, і одна пішла з життя, заповівши квартиру внучці. Мати, яка до того активно нав’язувала свою думку, як жити, відразу була відсторонена від розпорядження життям доньки.

Тому коли друга бабуся заповідала квартиру онукові, свекруха помилки врахувала і не погребувала відсудити половину квартири, на словах про нього ж дбала, а то трапиться жінка, що пішла, і залишиться син без свого кута.

Синові було 23 роки тоді, наївний був, мамі вірив. Син жив до цього вже рік самостійно на орендованій квартирі, старанно збирав на своє житло, радісно переїхав і став обживатися.

Але тут на жаль батька розбив lнсульт, не на смерть, не лежачий, але ходити став з ходунками. З роботи звісно попросили піти.

Треба сказати, що успадкована сином квартира була на першому поверсі, а батьківська на 12 поверсі, тому було вирішено помінятися. Начебто, що такого? Квартири рівнозначні, район той самий, тільки документально оформляти ніхто нічого не став, рідні ж люди.

Роки йшли, кар’єра йшла на гору, грошей вистачало. Зробив ремонт, дорогі дерев’яні меблі, техніка, батькам допомагав, племінників із собою у подорожі возив. І ось настала та зіркова година, коли син отримав запрошення на посаду в центральний офіс і поїхав підкорювати столицю.

І ось у першу відпустку їде додому, а у квартирі сестричка з племінниками живуть. Та не просто живуть, а вже й частину техніки винесено.

Розлютившись на таке ставлення, взяв він сестру з племінниками, ключі відібрав та попросив вийти за двері. І рушив до батьків по пояснення.

На запитання, що відбувається в його будинку за його відсутності, було дано відповідь, що це власне батьківський будинок, кого хочуть, того й селять. А те, що якщо чогось із речей не вистачає, то це речі батьків, оскільки у їхньому домі стоять, і нема чого чужого рота роззявляти. Ось така подяка.

Сестра зі своїм чоловіком вирішили відкрити бізнес, і під цю справу заклали квартиру. Бізнес не пішов, чоловік також зник, а борги залишилися.

А онуки малі, куди їм йти, от і пустили їх жити у свою квартиру. Син нагадав про домовленості, про те, що живуть батьки у його квартирі, що він їх утримує, зрештою.

Мати крик підняла, що взагалі то половина квартири її, що він хворій людині грішми дорікає, що син повинен утримувати батьків, а ще непогано було б сестру з племінниками підтримувати, а він жадібний їх вигнав з дому, в якому йому ні метра не належить, і належати не буде, вони вже онукам усе заповідали.

Син мовчки підвівся і пішов. Вранці до квартири до батьків заїхала бригада вантажників, винесла всі залишки меблів та техніки. Ключі син повернув батькам та поїхав.

Після чого йому дзвонили, кричали, що він їх пограбував, що дітям тепер спати навіть нема на чому. Гроші син почав переводити для батька. Живіть як хочете.

Став син жити у столиці, познайомився на роботі з колегою, купив із нею дім та з’явився син. І ніколи не розповідав ні дружині, ні синові про свою сім’ю, навіть коли помер батько, чоловік з’їздив на батьківщину лише один раз.

Тоді ж і відписав матері свою половину квартири, сказавши, що це все, чим він може допомогти. А за чотири місяці після цієї поїздки й відбулося моє знайомство зі свекрухою.

На похороні хтось із колишніх колег покійного свекра і розповів їй, що надто вже дуже добре живе їхній син, та ще й не один. І коли син їй не говорив ні що одружився, ні що з’явився онук, і саме тому син відмовився мати утримувати після смерті годувальника, а зовсім не тому, що син так сам вирішив.

Ось вона і приїхала справедливості домогтися. Чоловіки вони як телята, свого розуму немає, куди поведуть туди і йдуть.

Виговорився, сказав, навіть стало легше. Запитала, чому раніше не розповів? Відповів, не хотів, щоб шкодувала та намагалася стосунки налагодити з його родиною. Відповіла, що він нерозумний, не можна налагодити те, чого немає.

Але ось чого я в цій історії так і не зрозуміла, то це на що розраховувала свекруха, коли приїхала? Не будь навіть я законною дружиною, з чого мені різко звільняти місце під сонцем для зовсім сторонньої мені жінки?

Це яким таким хитрим способом вона планувала мене позбутuся?

КІНЕЦЬ.