У мене була подруга Ніна, яка потім стала ще й моєю кумою. Але після того, як вона зі мною повелася, мені важко повірити у жіночу дружбу, і все через те, що нам сподобався один і той самий чоловік.

З Ніною у нас були дуже схожі долі: ми вийшли заміж, народили дітей, але у віці 40 років ми обоє розлучилися з своїми чоловіками.

Тоді всі їхали на заробітки. І в мене, і в неї діти уже були дорослі, то ж вдома нас практично нічого не тримало, тому ми теж вирішили стати заробітчанками, бо час тоді був непростий, а в Італії можна було дуже добре заробити.

Поїхали ми разом, і стали працювати. Робота була важка, але ми трималися разом, допомагали одна одній на чужині. Якби мені тоді хто сказав, що Ніна потім таке вчудить, то я б ніколи не повірила, бо ми були наче сестри.

А якось прийшла до мене за кордон сумна звістка – не стало мого чоловіка. Шкода мені було його, хоч ми і були розлучені, але ж 20 років прожили разом, двох синів виростили. Я навіть поїхала додому, щоб попрощатися з своїм колишнім чоловіком і батьком своїх дітей.

Через рік після мене овдовіла і моя подруга, її колишнього чоловіка теж не стало. Оскільки у обох у нас діти уже були дорослі, то ми вирішили надовго залишитися в Італії, щоб їм допомогти.

У Ніни була одна дочка, ровесниця мого молодшого сина. Приїжджали ми додому тільки на свята, у невелику відпустку.

Одного разу я поїхала додому сама, бо синьйора, в якої Ніна працювала, захворіла, і потрібно було з нею залишитися. А мені потрібно було їхати, бо мій старший син вирішив одружитися, і ми з ним пішли на Великдень в гості до нареченої, як то кажуть, старостів прислали, у нас такий звичай.

В домі майбутньої невістки нас прийняли дуже гарно, хоча був лише батько, мами не стало кілька років тому. Ми домовилися про весілля, вирішили робити влітку того ж року.

Я і сама такого не очікувала, але тоді відбулася ще одна важлива подія – між мною і майбутнім сватом виникла симпатія, ми дуже сподобалися одне одному.

Поверталася я в Італію в повному сум’ятті, бо сват запропонував мені зустрічатися. От тільки ми не розуміли до кінця, як все правильно зробити, адже я ще хотіла попрацювати в Італії, щоб закінчити будинок, який я почала будувати. Проте, ми зідзвонювалися з ним часто, і він постійно говорив, що чекає на мене.

Все було б добре, але я мала необережність поділитися з подругою своїм щастям. Ніколи не думала, що все може обернутися так. Одним словом, коли я все розповіла Ніні, вона наче пораділа за мене. Впевнена, що вона відразу придумала цей план.

На весілля свого сина я запросила і Ніну, я познайомила подругу з Валерієм, моїм тепер уже сватом. Не знаю як, але після весілля ми з Ніною повернулися в Італію, і мій сват переписувався і здзвонювався з нами обома, але про їхній зв’язок я навіть нічого не підозрювала.

Правду я дізналася, коли приїхала наступного разу додому. Валерій сам мені зізнався, що любить Ніну і хоче бути з нею. Просив його зрозуміти і пробачити.

Валерій офіційно розписався з Ніною, вона повернулася додому, тепер вони живуть на моїй вулиці в будинку навпроти. І коли я приїжджаю додому, то маю можливість спостерігати за їхнім щастям.

Звичайно, що ні з сватом, ні з подругою я більше не спілкуюся. На невістку намагаюся не поширювати своє ставлення до її тата, вона не винна.

Мені прикро, що подруга так підло вчинила за моєю спиною. І як після цього вірити у жіночу дружбу?

Джерело