Лаюся з дочкою через її погану звичку змушувати онука кожного її мужика називати татом. Це ж не в які ворота не лізе!

Ну, хочеш ти помститися своєму колишньому, так і помстися, навіщо дитині псувати психіку? Він вже заплутався у цих її мужиках, яких вона змінює, як рукавички.

Мені ця ситуація, в принципі, не подобається. І те, що дочка надто легковажно ставиться до вибору партнерів, теж погано, але тут вона сама собі господиня. Доросла вже може сама вирішувати.

А дитині навіщо кожного свого залицяльника рекомендувати як батька? Образилася вона на колишнього, хоче довести, що і без нього не пропаде. Знайшла методи! Я не беруся вирішувати, хто з них, зять чи моя дочка, більше винен у розлученні. Вони обоє гарні, щодо дочки я не тішусь, бо чудово знаю її характер.

Шість років якось жили, хоч і лаялися, а потім дочка вкотре заволала про розлучення, а зять узяв та й погодився, так і розлучилися.

Аліменти зять платить, із сином намагається бачитися, але доньці все не дає спокою те, що її, таку чудову, таки кинули через її поганий характер.

Перший чоловік у неї з’явився через місяць після розлучення. А дізналася я про це від онука, який у мене в гостях почав розповідати, як до них тато приходив. Я вже подумала, що дочка із зятем знову зійшлася, але виявилося, що це не той тато, який насправді тато, а якийсь тато Сашко.

– А ти чому його татом називаєш? У тебе є тато, – обережно з’ясовувала я в онука.

На це дитина тільки знизала плечима і сказала, що мама так сказала казати, ось дитина і називає. Він ще занадто маленький, щоб правильно все сприймати.

Онука я на цю тему більше не розпитувала, а ось доньці потім запитання поставила. Дуже мене цікавило, що в її химерну голову знову вдарило.

– І що такого? Я з цим чоловіком майже живу, він няньчиться з моєю дитиною. Чому б синові не називати його татом? Батько не той, хто народив, а той, хто виховав, – заявила вона мені.

Ось саме – виховав. А той мужик пару разів з дитиною пограв, яке це виховання? Але дочка тільки пирхнула, що цього “татка Сашка” онук бачить частіше, ніж рідного батька.

За її репліками я зрозуміла, що начхати їй на те, що коїться в голові у дитини, їй треба колишнього сильніше вколоти. Онук і при ньому ляпне щось на тему “татка Сашка”. Три місяці дочка з тим Сашком зустрічалася. Потім був тато Коля, тато Денис, тато Сергій, і щоразу онук казав, що його цього вчить мама.

Я скільки разів лаялася з дочкою на цю тему – а вона продовжувала робити по-своєму. Їй це здавалося правильним вчинком.

– Я будую своє життя так, як вмію. І ти маєш бути на моєму боці, а не захищати козла, який мене покинув! – кричала вона на мене.

Та плювати мені на зятя, як він до цього ставиться, це, зрештою, їх із дочкою проблеми. Нехай між собою і вирішують хоч як, аби не фізично.

Мені за онука тривожно! Він же росте із такою кашею в голові. Що не мамин мужик, то тато. Про яку повагу до батька може йтися, якщо він цим словом називає будь-якого маминого залицяльника?

Хотіла поговорити із зятем, але він трубку не бере, отже, спілкуватися не хоче. Із дочкою теж марно розмовляти, вона впевнена, що не робить нічого страшного.

Тільки намагаюся розмовляти з онуком, але так, щоб у нього не було зайвих непорозумінь. А то мама каже одне, бабуся каже інше, а дитині як жити?

Бідолашний він! Батьки безмозкі, привели на світ дитину, а тепер їй нерви тріпають. Хоч в опіку звертайся, але навряд чи мою заяву сприймуть серйозно. Це ж не проблема, що мама мужиків змінює та змушує дитину всіх татками називати. Не б’ють, годують, стежать за ним – ось і добре.

Залишається тільки сподіватися, що це я стара перестраховиця, а дочка має рацію і немає в її діях нічого, що могло б нашкодити дитині. Дуже хочу в це вірити, але маю сумнів.

КІНЕЦЬ.