Коли моя донька виходила заміж, і попередила мене про це всього за кілька тижнів, я не знала, що мені робити, звідки брати гроші на весілля, і саме тоді мені допоміг Антоніо, який дав 5 тисяч євро.

Донька добре про це знає, і навіть завжди говорила, що дуже вдячна йому, але коли дійшло до діла, вона показала своє справжнє ставлення, бо не хоче, щоб італієць, з яким я живу, і який так нам допомагає, приїжджав до мене.

Чому вона так себе поводить, пояснити важко, та й перед Антоніо незручно, бо я вже йому пообіцяла, що в цьому році на Великдень ми поїдемо разом до мене додому.

З своїм чоловіком я розлучилася ще 15 років тому, і відразу після цього поїхала на заробітки в Італію. Михайло був непоганим чоловіком, колись ми з ним добре жили, але з роками я помітила, що наш шлюб себе вичерпав. Ми жили як чужі люди, інколи навіть і слова одного за цілий день одне одному не скажемо.

Ну що це за життя? Тому ми і вирішили розійтися, поки не пізно. Донька наша вже доросла, самостійна, то ж ми вирішили розбігтися.

На той час мені було 46 років, і я дуже хотіла щось змінити у своєму житті. У нас був будинок, який ми з чоловіком будували разом, але більшу частину грошей в нього вклали мої батьки. Після розлучення там залишилася донька і мій чоловік. Михайло своєї хати не мав, тож йому просто не було куди йти.

Я не мала нічого проти, адже там була і його частка. Та й дочці підмога не завадить. Тим часом, я працювала в Італії, дочці гроші висилала, а вона займалася різними справами по облаштуванню нашого дому і двору. Тепер наш будинок просто не впізнати, такий гарний та великий. Я і сама не сподівалася, що все так донька опровадить мудро.

В Італії я працювала баданткою, доглядала італійців. А 10 років тому я зустріла Антоніо. Спочатку ми з ним просто зустрічалися, на вихідних кудись їздили відпочивати, але 6 років тому ми вже стали жити разом.

Про наші стосунки дочка знає, я від неї нічого не приховувала. До того ж, саме Антоніо оплатив їй весілля, передавши 5 тисяч євро. У мене тоді грошей зовсім не було, я все зароблене на будову витрачала, бо донька навіть не натякала на те, що заміж збирається.

А коли сказала, то в мене залишилося дуже мало часу, щоб заробити. Можна було хіба в когось позичити, але Антоніо як лише почув про мою проблему, відразу її вирішив.

Ми часто спілкуємося по відеозв’язку, Антоніо купує внукам подарунки і передає в Україну. Щороку на Великдень я приїжджаю додому сама. А цьогоріч Антоніо висловив бажання, що хоче їхати зі мною.

Я навіть зраділа, що ми поїдемо разом, і стала планувати поїздку. Але коли я зателефонувала дочці, щоб її попередити, що я приїду не одна, вона відразу сказала, що не хоче, щоб Антоніо приїжджав. Вона вважає, що це буде негарно по відношенню до батька, каже, що йому буде неприємно. Та й що люди в селі скажуть?

А я не бачу нічого поганого в тому, щоб привезти італійця додому. Я давно розлучена, а те, що Михайло досі живе в нашому будинку, так це його проблеми, він давно міг щось придумати.

Тепер я не знаю, що мені робити. Антоніо вже пакує валізи. Як я маю йому сказати, що він зі мною не їде? Чи не звертати увагу на слова дочки і робити так, як ми запланували?

Джерело