Анастасія Петрівна, жінка доброго серця та безкорисливої душі, завжди ставилася до племінників як до своїх дітей.

Вона не мала рідних дітей, і знайшла радість і сенс у турботі про дітей своєї сестри. Вона охоче допомагала їй як фінансово, так і емоційно, підтримуючи племінників у всіх починаннях.

Коли Анастасія зустріла вдівця і почала з ним роман, вона вирішила зробити крок назустріч новому життю. Вона вирішила переїхати до свого коханого, здавши свою квартиру в оренду. Це була велика і радісна зміна в її житті, про яку вона довго мріяла.

Однак її сестра, дізнавшись про такий розклад, вирішила втрутитися. Вона почала наполягати, щоб Анастасія віддала свою квартиру дочці, племінниці Анастасії.

“Анастасія, ти ж все одно переїжджаєш. Чому б тобі не допомогти моїй дочці? Вона могла б жити у твоїй квартирі,” – наполегливо говорила сестра.

“Але я здаю квартиру в оренду. Це мій дохід і моє майбутнє. Я не можу просто так віддати її”, – заперечила Анастасія, приголомшена такою пропозицією.

“Але ж ти завжди допомагала моїм дітям. Це буде чудовим вчинком,” – наполягала сестра.

Анастасія була вражена таким нахабством. Всі ці роки вона дбала про племінників, підтримувала їх, але ніколи не очікувала, що сестра вважатиме це за обов’язок.

Вона розуміла, що її доброта була сприйнята як слабкість, а її підтримка – як належне.

У результаті Анастасія ухвалила тверде рішення залишитися вірною собі. Вона переїхала до свого коханого і здала квартиру прекрасній молодій сім’ї, незважаючи на тиск сестри.

Це рішення не тільки відкрило новий розділ у її особистому житті, але й показало їй, що іноді необхідно відстоювати свої межі, навіть якщо це може засмутити близьких.

КІНЕЦЬ.