Мені 27 років, нормальна жінка, симпатична, без шкідливих звичок, займаюся спортом, маю гідну роботу, є своє житло, але на моєму особистому житті стоїть хрест раз і назавжди. Вся справа в тому, що я вийшла заміж, з’явилася дочка і чоловік загинув за півроку.

Мені було дуже важко це пережити, лишитися з маленькою дитиною на руках страшно. Минув час, я змогла прийти до тями, знайшла сили змиритися і жити далі.

Але я зрозуміла, що в особистому житті мені нічого не світить. Я не можу сказати, що я дуже хочу знову вийти заміж, але по-людськи хочеться спілкування з чоловіком, уваги.

Я випадково познайомилася із чоловіком, виникла взаємна симпатія, почали зустрічатися. Я витрачала час, витрачала себе і свої емоції на наші стосунки, а в результаті з’ясувалося, що він хотів би одружитися зі мною, щоб жити в мене і за мій рахунок здебільшого, а моя дочка як сміття під його ногами, «чужий» дитина.

Я розлучилася з ним. Ці відносини дали мені урок. Подруга вмовила мене зареєструватися на сайті знайомств, щоб хоч коханця знайти.

Я зробила це, писали багато хто, але я не можу погоджуватися на близькість просто так, мені гидко. Почалося спілкування з одним чоловіком, адекватним і ввічливим, все йшло добре, і тут він запитав про останні стосунки, я відповіла чесно, і як він дізнався, що є дитина, попрощався і побажав удачі. Я пішла звідти.

Мені дуже прикро, адже я не винна, що помер мій чоловік, не винна, що лишилася дитина. Виходить я стала людиною другого сорту в очах чоловіків, я повинна принижуватися, щоб мати з кимось стосунки або викинути свою дочку на смітник заради чоловіка.

Прикро від несправедливості. Я твердо вирішила, що більше ніяких спроб знайомств, з мене вистачить, житиму виключно своїм життям і займатимуся дитиною.

Тішити себе надіями, що я комусь щиро можу бути потрібна, не хочу. Але на душі все одно боляче, не очікувала, що у 27 років доведеться поставити на собі хрест.

КІНЕЦЬ.