Марія Ігорівна стояла перед прилавком у рибному відділі. Дивилася на мойву. Збожеволіти, скільки коштує. Потрібно коту купити, він тільки після хвороби, такий слабенький. Він любить свіжу рибку.

Він же не знає, що Марію Ігорівну з роботи вигнали. Ну, не вигнали. Звільнили за власним бажанням через підступи інтриганки. А нову роботу знайти, коли тобі за п’ятдесят, не так легко.

І син заплутався у кредитах. А дружина в нього чекає дитинку. І залишилося грошей всього нічого, треба якось прожити на них. А тут мойва за такі гроші. Але нічого, триста грамів куплю. Так думала Марія Ігорівна.

І раптом побачила: поруч стоїть погана жінка з минулої роботи. Та сама, яка інтригувала, підставляла, намовляла… І третювала постійно, відпускала уїдливі жарти про немодний одяг, про смішну зачіску, про невдачливість і нікчемність… Через неї роботу втратила. А тепер інтриганка стоїть і жадібно дивиться, посміхаючись, на Марію Ігорівну.

Так, у старому пальті вийшла. У старих черевиках. Без макіяжу та без зачіски. І дивиться на мойву, ворушить губами, перераховує в думці, скільки грошей залишиться на картці. Жалюгідне видовище. І кумедне.

Марія Ігорівна голосно сказала: “Мені кілограм сьомги, будь ласка! Он той шматок!”. Продавець енергійно зважила сьомгу, тисячу двадцять гривень з вас! Гарний шматок, найсвіжіша рибка!

Марія Ігорівна сьомгу взяла і пішла, гордо піднявши голову без зачіски. А інтриганці сказала: “Доброго дня! Ось, коту купила. Він у мене любить сьомгу!”.

Все це було так безглуздо. Так по-дитячому. Але Марія Ігорівна йшла і сміялася, згадуючи розгублене обличчя заздрісниці. Хоча плакати й можна було, грошей зовсім не лишилося. Все віддала за блідо-рожеву, ніжну, дорогу рибу. І ще за щось дуже важливе, що не має назви. Але всі знають це почуття.

Прийшла додому. Сьомгу порізала скибочками. Кіт був у захваті! Він справді любив сьомгу, як виявилося. Просто обожнювавв! І собі Марія Ігорівна шматочок посмажила. Дуже смачно

Марія Ігорівна дала собі слово триматися. Поплакала. Засміялася, згадавши обличчя заздрісниці. І дістала з шафи найкращий костюм, який берегла. Дістала косметику, нафарбувалася, волосся вклала гарно. Духами бризнулась… Подивилась у дзеркало – гарна!

І почала писати, дзвонити, шукати роботу! І відразу їй пощастило. Хоча ніхто не бачив, як вона змінилася. А пощастило! Тут же знайшла гарне місце.

Удома були запаси, був і корм для кота: звичайний. У пакетиках. Хоча кіт трохи здивувався. Він же любив сьомгу! Але апетит після одужання був чудовий. І кіт їв корм. А з першої зарплати йому купили шматочок сьомги. Маленький! Але делікатеси їдять потроху.

І потроху починається гарний час життя. І виглядати треба добре. Чи мало, кого ми зустрінемо? Може, заздрісника. А може, кохання…

КІНЕЦЬ.