– То ти сину машину, а я все життя маю на велосипеді їздити? – сердито мене спитав чоловік.

А я слухала його і не розуміла – в чому проблема? Це ж мої гроші, я їх сама заробила, і за них пообіцяла сину купити машину, він вже навіть собі вибрав ту, яка йому сподобалася.

В Італію на заробітки я поїхала відносно недавно, всього 2 роки тому. Гроші тут важко заробляються, я спочатку на прибиранні була, за квартиру і за їжу платила, тому відкладала небагато.

А останній рік я пішла на фісу, стала заробляти тисячу євро в місяць, чистими, і змогла за рік відкласти кругленьку суму.

Я думала, чоловік мене зрозуміє, бо що поганого в тому, що я сину пообіцяла машину? А чоловік образився, і то дуже.

Каже, що він до 50 років на велосипеді їздить, бо все нам з Артемом віддавав, дбав, щоб у нас все було, а тепер, коли я стала заробляти, я про нього забула.

Не розумію, чому він злиться? Микола зі мною одружився, коли у мене вже був син. Мій перший шлюб виявився дуже невдалим, і я розлучилася, і залишилася з трирічним сином на руках.

А Микола, який був моїм однокласником, став до мене заходити, зізнався, що кохав мене ще зі школи, і зробив пропозицію.

Я вийшла за нього заміж, сина мого він любив, дуже добре до нього ставився, а для мене це було головне.

Жили ми у мене вдома, разом з моєю мамою. Я ніколи не працювала, бо Микола мій добре заробляв, і все додому приносив сам, мені навіть в магазин чи на ринок за продуктами не треба було ходити, все чоловік приносив сам, точніше, привозив на велосипеді.

Ми з ним гарно прожили, сина виростили, Артему вже 27 років. Микола подбав про його освіту, а потім і на роботу його влаштував.

Мій син до Миколи ставиться як до рідного батька, хоча і знає, що він не рідний.

Все у нас було добре, а 2 роки тому моя подруга заладила, щоб я з нею в Італію їхала. Я спочатку відмовлялася, але потім собі подумала, що можна було б і спробувати, адже Микола хоч і все життя непогано заробляв, та ми всі його гроші відразу і витрачали, так що відкладеного у нас нема нічого.

Так, про будинок Микола подбав, привів його до ладу, розбудував, зробив дорогий ремонт. І подвір’я гарно облаштував, і огорожу. Але ж нічого ми собі не відклали, на чорний день нема навіть 500 євро.

Микола не дуже хотів, щоб я в ту Італію їхала, але потім таки змирився. Хоча постійно бурчав по телефону, щоб я поверталася, бо він дуже скучив.

Але син ще коли ми святкували його 25-річчя, попросив у мене машину, і я пообіцяла, що як тільки назбираю необхідну суму – куплю йому авто. Син за цей час здав на права, а я, нарешті, назбирала суму на машину.

І тут, неочікувано, Микола став проти. Каже, що це несправедливо, що син буде на машині їздити, а він, і далі, на велосипеді.

– Я теж хочу машину, якщо вже на то пішло – купляй мені. Чому першому Артему? – заявив з претензіями чоловік.

Не розумію, що з ним сталося, чому він не хоче, щоб я нашому сину машину купила?

А що ви мені порадити, як правильно вчини в цій ситуації?

Джерело