– Добре, що ти приїхав, нам треба поговорити! – Любов Михайлівна явно була схвильована.

І її хвилювання передалося Андрієві.

– Добре, мамо, щось серйозне? До речі, як твоє здоров’я? – про всяк випадок відразу запитав Андрій.

– Моїм здоров’ям ти особливо ніколи не цікавився, та й приводу не було. Я не про це, ходімо я чаю наллю, розмова непроста, – Любов Михайлівна пішла на кухню, поставила чайник, дістала вазу з цукерками і якесь печиво.

Андрій з нетерпінням спостерігав за її рухами. Потім не витримав:

– Мамо, якщо ти про Олену, то ти все знаєш. Вона зараз дуже зайнята, у нас такий період. Сподіваюся, скоро все вийде, я в це вірю!

– Андрію, справа зовсім не в Олені, слухай, ти ж з роботи, напевно голодний. Може хоча б зробити канапку?

– Ні, мамо, просто чаю, не тягни, говори у чому справа?

Любов Михайлівна сіла поруч із сином,

– Ти пам’ятаєш Інну?

Дивне питання, звичайно, Андрій пам’ятав Інну.

Вона була колежанкою його матері. Йому було двадцять, коли вони випадково познайомилися з Інною.

Мама тоді щось купила, сумки були важкі, і попросила його заїхати за нею на роботу.

Інні було під тридцять, але він тільки потім це зрозумів.
Він побачив її, витончену, із задерикуваними очима і рудим волоссям до плечей.

І закохався одразу, прямо там…

Інна щось пояснювала йому, що Любов Михайлівна просила його почекати, але він дивився на неї на всі очі і нічого не розумів.

Схоже, вона все зрозуміла, бо посміхнулася йому, наче маленькому хлопчику, який шаленів, побачивши бажану іграшку.

– Андрію, ти мене зрозумів? Любов Михайлівна просила тебе її зачекати!

Він мовчки кивнув, бо у роті пересохло.

І сидів чекав матір, а всі думки були про неї.

– Мамо, а що це була за дівчина? – вони вже їхали додому із тими самими важкими сумками.

– Дівчина? Ох, Інна. Та просто у нас працює, а що таке? Стривай Андрію, вона що, тобі сподобалася? – мама якось дивно глянула на нього. – Вона багатьом подобається, яскрава. Але вона тебе старша на десять років, це вона просто молодо виглядає, – мама змінила тему, показавши йому, що Інна не для нього. Але Андрій не міг зупинитися.

Кілька днів він чекав Інну після роботи. Але за нею заїжджав на мотоциклі якийсь бородатий мужик, на вигляд крутий байкер. Вона одягала шолом, обіймала його, і вони зникали під гарчання мотоцикла. Андрій мало сам не гарчав від ревнощів. Це була ніби слабість, він ні про що інше навіть думати не міг, тільки про неї!

– А ти смішний, думаєш, я тебе не бачила?

– Андрій вкотре її чатував, але вона йшла від іншого під’їзду.

–Кого підстерігаєш? Може, мене?

Вона стояла, освітлена променями сонця і прижмурювалася. Її руде волосся у сонячних променях сяяло як німб. Вона була така прекрасна, що Андрій сказав те, про що думав усі ці дні,

– Я чекав на тебе, я люблю тебе, Інно!

Вона смішно зморщила носик і розсміялася.

– Так швидко? І вже любиш? Ну тоді ходімо пити каву…

…– Ти мене слухаєш? Ти давно востаннє бачився з Інною?

– Любов Михайлівна зупинила його спогади.

– Мамо, ну що за розпитування? Ти все прекрасно знаєш.

Після твоєї розмови з Інною, коли ти сказала їй, що вона стара для твого сина, вона мене покинула і поїхала. Так, я її спочатку шукав, але потім зустрів Оленку і ми побралися.

Я люблю свою дружину, а Інна, ну, це було щось інше… Напевно, звичайне сімейне життя і справді не для неї. Одним словом я перестав шукати її, я сімейна людина, мамо.

Любов Михайлівна якось дивно дивилася на сина. Наче вирішувала для себе, вірити його словам, чи ні.

– Тобто ти не знав, що в Інни від тебе є дочка?

– Що-о-о?! Моя дочка?! Ні, звісно, а ти що знала?! І мовчала?! – ахнув Андрій.

– Ні, звісно, я дізналася про це два дні тому. Колишня колежанка мені зателефонувала, вона спілкувалася з Інною. Інни більше нема! – Любов Михайлівна так це сказала, що в Андрія аж мурашки по шкірі пробігли.

– Що значить нема?

– А те й значить. Це всі її друзі байкери і цей спосіб життя! Вони їхали по мокрій дорозі і опинилися на узбіччі… А ця дівчинка, її дочка Аліса, поки що у сусідки. Мені зателефонувала Надія Іванівна, ми працювали разом у свій час, і все розповіла. Вирішила, що ми маємо право знати, що Алісу заберуть у дитбудинок. Інна не має близьких, матері не стало, а батько з ними не жив. Тож, синку, у тебе схоже є дочка.

Андрій дивився на Любов Михайлівну округливши очі. Йому й на думку таке ніколи не спадало.

Інна тоді заявила йому:

– Ну що, прощавай любий, і не шукай мене, – і потріпала йому волосся, як маленькому.

Якби ж він знав! Хоча, хто знає, що було б, навіть якби він і знав? Інна навряд чи вийшла б за нього заміж.

Його Оленка – ось його родина. Але Оленка мріє про свою дитину. У них не виходило, вона вже змучилася. І якось Андрій запропонував їй усиновити малюка, зовсім маленького, щоб той не знав навіть, що вони йому не рідні.

Олена так обурювалася, що він нічого не розуміє і що вона хоче тільки їхню спільну дитину.

Плід їхнього кохання.

Звичайно, навіть і мови немає, щоб взяти цю Алісу.

– Мамо, Олена не погодиться, ти зрозумій, – хрипко сказав Андрій, і осікся під її поглядом.

Вона так дивно дивилася, що він не розумів її погляду.

А те, що сказала Любов Михайлівна, його дуже здивувало. Це було на маму зовсім не схоже.

– Знаєш, я не шкодую, що різко тоді поговорила з Інною. У вас не вийшла б сім’я, ви занадто різні! Але дитина не винна, бо ж це наша, твоя дитина, моя внучка!

Я два дні думала і зрозуміла, що не зможу інакше. Я візьму до себе Алісу, я ще не стара. Але тобі доведеться розповісти Олені правду.

Думай, сину!

Ось так одразу може все життя перевернутися!

Олена якраз днями дізналася, що в них із дитиною знову не вийшло. І плакала на кухні вночі, ну як він їй це скаже? А що ж тоді робити?

Але була ще дивніша думка.

У нього є дитина, дівчинка Аліса, його та Інни дочка.

Про це тепер не вийде просто так забути. Інни більше нема, дикість просто.

І мабуть він не зможе покинути цю маленьку Алісу!

Олена зустріла Андрія несподівано весело.

– Ти чого так пізно? Мама? Як вона, я щось зовсім забігалася, треба їй зателефонувати, навіть незручно. Ти поїв у неї? Ні? А я курку у духовці запікала, їсти хочу чомусь дуже, ти будеш?

Вони з апетитом їли курку, потім Олена сьорбнула з чашки чаю й серйозно подивилася на чоловіка.

– Знаєш, я зрозуміла, ти мав рацію. Значить, не дано нам свого народити, а десь є малюк, у якого немає ні мами, ні тата. Я згодна, давай візьмемо маленького?

– Олена зазирнула Андрію в очі.

– Я щось не те сказала?

Андрій обійняв її.

– Все так, Оленко, просто я сьогодні дізнався одну дуже важливу і несподівану річ. Навіть не знаю, як тобі це сказати…

Олена застигла з чашкою в руках, не розуміючи, що відбувається.

– Одним словом… У мене виявляється є дочка і я просто не знаю, що тепер робити…

Він глянув на Олену, і зрозумів, що це зовсім не те, що вона хотіла почути.

Так, вона зважилася на прийомну дитину, але це теж була б їхня спільна дитина, яка не має батьків.

Аліса була його дочкою від чужої жінки. І з цим Олена не могла змиритись.

До матері Андрій поїхав через кілька днів. Вона просила його разом поїхати по Алісу. Те, як відреагувала Олена на новину про існування дочки Андрія, Любов Михайлівна сприйняла спокійно.

– А ти як думав? Що вона стрибатиме від радості? Важко ділити коханого чоловіка навіть із колишньою його коханою. І навіть якщо її вже немає в живих.

А тут раптом дочка з’явилася, а у вас своєї дитини немає, нема чого й дивуватися! Почекай і не надумай ображатися, – Любов Михайлівна говорила різко, але Андрій її зрозумів – вона хвилюється!

Бо ж зараз вона побачить свою внучку, а сама напевно не впевнена, чи варто так вчинити?

Двері відчинилися, вийшла сусідка Інни Зоя Василівна. З-за її спини виглядала дівчинка, і Андрій побачивши її був вражений! Ті самі очі, золотисте волосся…

І не по-дитячому напружена посмішка, Алісі вже сказали, що за нею приїде бабуся й тато. І вона не знала, як їй реагувати…

Квартира, в якій жила Інна з Алісою, була орендована. Сусідка вже зібрала речі Аліси і провела їх, перехрестивши при прощанні.

Андрій теж почував себе незвично. Але його здивувала мати. Любов Михайлівна зазвичай строга і суха так привітно і просто говорила з Алісою, що вони в мить порозумілися!

– Алісо, тато до нас потім приїде, а ти поки поживеш у бабусі, згодна? – запитала її Любов Михайлівна.

І Аліса спокійно погодилася. Сусідка вірно сказала, що Аліса звикла до спілкування. Інна мала багато друзів.

Олена розмови про Алісу спочатку уникала. Потім вони якось разом із Андрієм поїхали до Любові Михайлівни, і Аліса її зачарувала! Вона так безпосередньо та радісно спілкувалася. Називала Андрія татом, бігала від бабусі до Олени й пригощала її.

– Алісо, а хочеш поїхати до нас погостювати? – раптом запропонувала їй Олена.

І Аліса підбігла й обійняла її.

– Так, хочу, хочу! Тільки якщо бабуся не буде одна плакати!

Усі розсміялися, Любов Михайлівна пообіцяла, що плакати не буде. І Аліса поїхала погостювати.

Тепер Аліса живе з Оленою й татом, але часто буває і в бабусі.

Своєю життєрадісністю вона їх об’єднує.

А днями Олена Андрія просто приголомшила – у них буде дитина, дарма вона впадала у відчай!

Просто останнім часом уся увага була прикута до Аліси. І раптом зовсім несподівано з’ясувалося, що буде малюк!

Аліса від цієї новини була в повному захваті. Особливо коли Олена сказала:

– Сподіваюся, що наше друге маля буде дуже схоже на свою старшу сестричку!

Андрій же ж дивився на дружину й доньку, і думав:

– Все-таки мама тоді мала рацію. Так, я був закоханий в Інну. Жахливо, що її більше немає, але навряд чи ми були б разом…

А Оленка – моя доля, моя дружина, а тепер і справжня мама моїх дітей. Ні, наших із нею дітей, наших!

КІНЕЦЬ.