Марія Степанівна зранку мала поганий настрій, а оточуючі, здавалося, все робили для збільшення проблем. Сьогодні їй виповнилося 55 років. Вдома ювілей вони вирішили не святкувати, але на роботі довелося накривати стіл, приймати вітання та вислуховувати гарні слова. Від цієї метушні вона втомилася, розпереживалася і до обіду мріяла тільки прилягти.

– Марія, ну що, тебе весь день вітали сьогодні? – запитувала її ввечері сестра по телефону. – Жаль, що ми живемо далеко, але коли зустрінемося, тоді обов’язково відзначимо усі свята.

– На роботі все пройшло добре, вдома Іван квіти гарні приніс і до санаторію путівку купив, улітку разом поїдемо.

– Це чудово, – раділа Наталя. – У нашому віці можна і треба собі багато уваги приділяти. А як там ваші діти?

– Дмитро ж на зарабітках буде ще місяць, – розповідала Марія. – Він зранку зателефонував, а ввечері від нього курʼєр привіз гарну орхідею в горщику.

– А невістка ж недалеко від вас живе, невже в гості не заскочила після роботи? – ненароком запитала Наталя.

– Вона навіть привітати не спромоглася, – невдоволено скривилася Марія. – Після того, як ми з чоловіком стільки для них зробили, вона навіть не згадала про мене.

– Не може цього бути, – обурювалася Наталя. – У мене у самої дві невістки, тому всяке буває, але такі номери вони не викидають.

Марії не було чого сказати, оскільки особливого захоплення від Ольги вона ніколи не мала, а після сьогоднішнього дня й поготів. Щоправда, ближче до десятої вечора вона скинула в повідомленні телефоном вітальну картинку, але такий підхід Марію зовсім не влаштував.

– Ось нахаба! Навіть не вважала за потрібне подзвонити або пару слів від себе написати, – висловлювала вона невдоволення чоловікові перед сном. – Швидко ж вона забула, що ми пустили їх жити в бабусину квартиру.

– Ти ж знаєш сучасну молодь, – намагався заспокоїти її Іван. – Швидше за все, вона навіть не надає значення таким дрібницям.

– Ну звичайно, раз ювілей свекрухи для неї дрібниці, тоді говорити нема про що, – не могла заспокоїтися жінка. – Багато сил та старань не потрібно, щоб першу знайдену в інтернеті картинку переслати.

– Ну й гаразд, не звертай уваги, – намагався заспокоїти її Іван. – Невже, для тебе так важливо: це завантажена картинка або сказані банальні слова?

– Важливо, бо це демонструє ступінь поваги до людини, – бурчала вона.

Наступного дня настрій Марії не покращився і незадоволення вчинком невістки тільки посилювалося. Вона постійно в голові прокручувала вчорашню історію, розбавляла її додатковими емоціями і від цього переживала. Іван переживання дружини бачив та намагався виправити ситуацію, але нічого не вийшло.

– Так, синку, твоя дружина вкотре нас порадувала своїми витівками, – розповідала вона Дмитру телефоном під час наступного спілкування.

– Що знову не так? – звик до скарг Дмитро. – Мамо, ти завжди знаходиш причини для сварок.

– Не сварилася я з твоєю дружиною, просто хочу, щоб ти знав про її хамство, – не могла заспокоїтись Марія. – Не розраховуй на гарне ставлення до своєї благовірної, яка навіть із Днем народження мене не привітала нормально.

– Оля забула? – не одразу зрозумів Діма.

– Ну чому ж забула? – єхидно сказала Марія. – Твоя дружина навіть витратила на мене пару секунд свого дорогоцінного часу і наприкінці дня скинула першу картинку, що попалася в інтернеті, з привітанням.

– І що не так? – Поки що не розумів зайнятий на роботі Дмитро. – Я тобі подзвонив, Оля скинула повідомлення, коли я повернуся додому, в гості до вас прийдемо і відзначимо твоє свято.

– Не треба мені таких послуг робити і заспокоювати, – намагалася не плакати Марія. – Мені все зрозуміло, і ставлення твоєї дружини я ніколи не забуду.

Діма потім Ользі зателефонував та спробував вислухати її версію ситуації. Тільки жінка проблеми жодної навіть не бачила і вже забула про цей день.

– У мене вчора на роботі був безглуздий день, – виправдовувалася вона. – За цілий день ніколи було голови відволікти від справ. Додому прийшла о десятій вечора, від втоми не було сил, тому скинула твоїй матері повідомлення і все на цьому.

– Ну зрозуміло, а тепер вона тріпає мені нерви, – бурчав Дмитро. – Вже з ранку настрій мені зіпсувала, переживає, що ти її не поважаєш, раз не подзвонила навіть.

– Гаразд, якось реабілітуюсь, – обіцяла Оля. – У суботу постараюсь у гості заскочити, і навіть подарунок принесу.

Тільки в суботу Ользі теж довелося працювати, а єдиного вихідного не залишалося сил і бажання нікуди з дому виходити. Займалася побутовими справами, а потім вмостилася за улюблений серіал. Тільки ввечері згадала, що збиралася до свекрухи навідатись, але вже було пізно.

– Ой, нічого страшного не трапилося, – казала вона потім чоловікові по телефону. – Якщо вийде, наступними вихідними обов’язково зайду.

Дмитро потім намагався матері сказати, що Ольга у гості до них збирається, тільки вона сварку влаштувала.

– До обіду ложка, а після – не треба! Тож не потрібні мені ці візити ввічливості, – висловлювалася Марія. – Раз показала невістка своє ставлення до нас, цього достатньо.

– Тобто ти проти, щоб вона прийшла?

– Так, життя розставить все на місця, – парирувала Марія.

Дмитру не завжди вдавалося згладити кути між дружиною і матір’ю в реальній ситуації, а на відстані він нічого не міг зробити. Ольга ніколи не демонструвала негативу на адресу його рідні, тож Діма вірив, що вона справді забула чи закрутилася. Тільки принциповість своєї матері чудово знав і розумів, що для неї це додатковий привід та причина, щоби посваритися.

– Ну, давай купимо Марії Степанівні гарний подарунок і скажемо, що хотіли подарувати його удвох, тож я сама й не приходила, чекала, коли ти повернешся, – пропонувала Оля чоловікові.

– Мати не повірить, – говорив Діма після повернення. – Шкода, що така неприємна ситуація вийшла. Нам тепер про неї нагадуватимуть роками за найменшої нагоди.

– Ну, відлучіть мене від сім’ї, чи надайте анафемі, – єхидно скащала Оля. – Може, мені на колінах у твоєї матері попросити прощення за те, що я так працюю на роботі, що можу забути про її день народження?

– Не починай, – скривився чоловік. – Але проблема є і треба її вирішити.

Але нічого путнього не вигадувалося, тому подружжя вирішило спокутувати провину привітанням Марії та Івана з річницею весілля. Подарунок дорогою купили і, незважаючи на відсутність запрошення, самі в гості нагрянули.

– Дякую, – холодно трималася з гостями Марія. – Приємно, що ви знайшли час у своєму щільному графіку для літніх батьків.

– По-перше, ви молоді, – намагався переключити тему Діма. – По-друге, може, ми й не найкращі діти у світі, але все одно ваші, тож терпіть.

– Та гаразд вам, давайте торт їсти, – метушився навколо гостей Іван. – Сьогодні чудовий день і у всіх має бути гарний настрій.

Марія невдоволено дивилася на невістку, але мовчала. Ольга намагалася бути ввічливою і слова поперек не говорила, а свекрусі допомагала стіл накривати і потім прибирати посуд.

– Я хотіла у вас попросити допомоги, – спало на думку Олі несподівана думка. – Хочемо змінити шпалери в коридорі, а у вас такий гарний смак та досвід у цьому питанні. Ми самі все поклеїмо та купимо, а ви допоможете вибрати, щоб добре виглядало?

– Гаразд, – самовдоволено змінила гнів на милість Марія.

– Щось я не пам’ятаю теми про ремонт, – почав Діма дорогою додому. – І шпалери у нас нормальні.

– Це так, вважай, що я таким чином гріхи перед твоєю матір’ю спокутую, – відповіла Ольга. – Думка прийшла зненацька, і довелося імпровізувати, вибач. Зате свекруха погодилася допомогти, і навіть поради мені давала. Сподіваюся, тепер вона стане мʼякшою, і не стане на мене вовком дивитися.

– Головне, щоб ремонт не став новим приводом для конфлікту, – відповів Дмитро. – Гаразд, давай спробуємо, може, і справді мати переключить увагу.

Тепер Марія Степанівна була горда собою і всім розповідала, що діти без неї не здатні навіть нормальні шпалери вибрати. Вона відчувала себе важливою та потрібною, а це допомогло забути всі образи та недомовки. До пори до часу.

КІНЕЦЬ.