У моєї невістки геть-чисто відсутнє почуття гумору.

Я досі дивуюся, як можна все сприймати так буквально?

Образиться вона може через будь-якого слова. Остання ситуація на два тижні припинила наше спілкування.

Почалося все з того, що син із дружиною мали піти на весілля.

Попросили мене посидіти з онуком – я з радістю погодилася. Повертатися мали вони пізно, тому я сказала, що краще хлопчик нехай переночує в мене, а вранці заберете.

Вранці невістка заїхала за сином, і я вирішили пожар тувати – на свою голову!

-Ну що, зозуля, нагулялася – про дитину згадала? Що розпочалося! Сльози, крuкu, істерuка…

-Навіщо ви таке сказали?

Чи вважаєте мене жа хливою матір’ю?

-Та це жарт був!

Але вона грюкнула дверима і пішла. Увечері зателефонував мені син: -Мамо, ну ти що?

Чи не знаєш Марину? Вона ж не розуміє жодних жар тів! От і образилася! Навіть зі мною не розмовляє.

Адже цій особі вже 26 років. Заміжня вона за моїм сином вже 5 років. Виховують сина. Марина не працює, сидить у декреті, оре тільки мій син.

До цього виnадку я доnомагала молодим чи не кожні вихідні. Приїжджала рано-вранці, гладила, готувала, забиралася. Сиділа з малюком, щоб Марина змогла хоч душ прийняти спокійно.

Те, що в неї надто nогано з гумором, я розуміла з самого початку. Але ж можна попрацювати над собою?

Живеш у світі людей, спілкуєшся, не все ж має бути на серйозних тонах!

Коротше, не знаю! Може, пораджу їй nсихолога!

КІНЕЦЬ.