Світлана ніяк не розуміла, чому Олег наполягає на тому, що після весілля вони повинні жити в іпотечній квартирі. Це нісенітниця – є ж, де жити, спадщина від бабусі вище за всякі похвали – затишна двокімнатна квартира з усіма зручностями та ремонтом, навіщо такі складнощі? Можна здати його житло з іпотекою та жити там, де затишно, не вкладаючи особливих коштів – все готове.

– Ні! – категорично відмовився Олег. – Щоб я ще раз жив на території дружини – ніколи!

Так, Олег був вже одного разу одружений, шість років тому, але вистачило його лише на півтора роки. Був він тоді досить юний, всього 23 роки, але й досить закоханий, щоб так швидко зробити пропозицію жінці.

Тетяна була старша за нього на чотири роки, дуже енергійна дівчина, але швидко відходлива. Вона мала бурхливе минуле з одруженим чоловіком, вона напереживалася і дуже хотіла вийти заміж, а тут якраз підвернувся закоханий Олег.

– Ти мені довго квіточки носитимеш як старшокласниці? – Запитала вона одного разу. – Можемо разом жити, все ж таки є де, не треба по орендованих квартирах мотатися.

Квартира тещі була приємним бонусом для Олега, хоч і покохав Таню не за це. Мама Тані  нещодавно вийшла заміж та переїхала до чоловіка, залишивши житло доньці. Олег, ще молодий фахівець-початківець, що працює в офісі, навіть не бачив перспективи власної житлоплощі: жив він з батьками і молодшими сестрами в трьохкімнатній квартирі, спадщини не передбачалося. І ось так чудово склалося: кохана дівчина та її готова квартира.

Олег зробив Тані пропозицію, і вона відразу погодилася. Ще до розпису він привіз до квартири Тетяни валізу та сумку зі своїми речами. Ну, а що він міг ще привезти?

Меблі? Меблі були скрізь, тим більше в таких обсягах, що часом важко було пройти. Олег любив мінімалізм, і одного разу він спитав у Тані:

– А навіщо стільки шаф? Полиці для статуеток, стелажі для книг, їх ніхто ж не читає? Може якось можна позбутися їх?

Таня подивилася на нього як на не розжумного.

– Як це – «nозбутися»? А навіщо тоді все це купувалося? Статуетки – це красиво, а книги ще залишилися від моїх бабусь та дідусів, це пам’ять таки.

Ну гаразд, хай буде так, хоч Олегу було незатишно серед цих речей. Він радів хоча б відсутності килимів на стінах, пилу менше. У заскленій шафці стояв якийсь сервіз, салатниці та келихи – теж несмак, на його думку, але хоч щось практичне.

Даремно він так подумав, промах стався, буквально через тиждень, після розпису, коли він вирішив сюрпризом зробити для дружини романтичну вечерю. Готувати він любив і вмів, а посуд – той що, за склом стояв, він і використав.

– Ти що наробив? – обурилася Таня.

– Ти знаєш, який це дорогий посуд? Варто лише розбити одну тарілку, і все недокомплект! А ці келихи навіщо взяв? На кухні в шафці прості скляні стаканчики стоять, навіщо брати те, що легко розбити і важко відновити? Тим більше, це все подарунки, а значить – пам’ять!

Ось і почалося сімейне життя з обмеженнями – це не можна, то не чіпай, з цим обережніше! Олег став почуватися незручно, незатишно, і проти нічого не можна сказати – господиня все ж таки Таня.

Якось вона вирішила зробити косметичний ремонт у кімнаті, для цього подружжя поїхало до будівельного магазину – вибирати шпалери. Таня з діловим виглядом почала проходити між полицями зі шпалерами, і кинула в візок кілька рулонів з незграбним малюнком: якісь безформні червоні квіти на жовто-зеленому тлі. Вона навіть не порадилася із чоловіком!

– Таня, ти серйозно? – розгубився Олег.

– Ти хочеш це наклеїти на стіну?

– Так! – спокійно відповіла Таня.

– І ти мені в цьому допоможеш!

– Та я дивитися на них не зможу! Давай інші візьмемо, однотонні, від цих голова кругом піде.

– Нічого, звикнеш! Вези на касу.

Жити серед таких шпалер було важко, та й меблі тиснули на чоловіка. Олег попросив лише про одне – знайти кут у кімнаті, щоб він купив і поставив для себе комп’ютерний стіл – працювати понаднормово вдома за кухонним столом зовсім незручно.

Прибрати шафки з полицями для статуеток Таня категорично відмовлялася, кута не знайшлося. Саме в ту хвилину, коли подружжя сварилося, до них заїхала теща зі своїм чоловіком Олексієм. Теща теж була на стороні дочки.

– Співчуваю тобі, друже, – шепнув Олексій Олегу.

– Але ти не з того розпочав сімейне життя. Це територія жінки, тому твоя думка буде завжди останньою. Точніше, вона не враховуватиметься взагалі.

Але теща все почула:

– Нехай радіє, що на все готове прийшов – є все: від каструльки до меблів. Нема на що навіть витрачається.

Але це звучало як закид. Сварки намотувалися одна на одну, і все на побутовому ґрунті. Крапку у стосунках поставила саме каструлька – в Олега підгоріла у ній каша, випадково так вийшло.

– Ти що наробив? – сварилася Таня.

– Цей набір ще мій батько мамі подарував, зараз такі вже не продають. Раз приїхав на все готове, то вже будь добрий – бережи моє майно. Тепер вже зіпсована річ, треба викидати!

– Ах, не продають? – розсердився Олег, одягнувся і забрав із собою каструльку. Він обійшов кілька магазинів, але знайшов таку саму – точніше, цілий набір. Коли він розраховувався на касі, звернув увагу на жінку, яка вибирала тарілки.

– Вони такі незвичайні!

– Сказала вона продавщиці.

– Не знаю, чи сподобаються вони чоловікові.

Олег гірко посміхнувся – справа була зовсім не в тарілках, а в увазі дружини до чоловіка, у сім’ї цієї жінки враховувалася думка чоловіка, і це чудово. Олег приніс каструлі додому та почав збирати свої речі.

– Та годі тобі, – Таня навіть захвилювалася.

– Подумаєш – каструля, ти ж знайшов їй заміну.

Але було пізно – Олег пішов. Таня спробувала його повернути, але Олег поставив умови: живемо на орендованій або беремо іпотеку, але він цього дня не житиму на території дружини. Компромісу не знайшли, розлучилися. Вже пізніше він узяв сам іпотеку в новобудові без ремонту та зустрів свою наречену Світлану.

– Тобі просто з дружиною не пощастило, а я інша, – сказала вона.

– Ну от щоб ти не стала такою, давай почнемо все з нуля: ніяких батьківських і спадкових квартир. Ти згодна?

Що робити – довелося погодитись.