– Він тут жити не буде, – заявила мені донька.

– Я люблю дядька Петра, але у нього своя донька є, от нехай вона його і приймає.

Я слухала свою доньку і не знала, що мені робити. Тиждень тому до нас в село приїхав мій рідний брат, хворий дуже. Ми його відразу в лікарню відвели, лікарі кажуть, що ми встигли, і все буде добре.

Але проблема в тому, що Петро зараз не має де жити, і сподівається, що певний час він зможе у нас перебути.

Я згодна, адже це подвір’я, на якому ми обоє народилися. Але біля батьків в свій час залишилася я, а Петро пішов в зяті в сусіднє село. Мій брат мав руки золоті, до того ж, відразу став їздити на заробітки, тож стару хату, в яку він прийшов, він поступово перетворив в двоповерхові хороми.

Я до них рідко приїжджала, бо невістка нашу родину не дуже любила. Марія мала недобру вдачу, жадібною дуже була. Все боялася, що поки вона вийде з кімнати, Петро мамі чи мені дасть якісь гроші, бо заробляв він тоді дуже добре, а ми жили доволі бідно.

А брат і справді мав таку щиру душу, що завжди всім хотів допомогти. Не раз я від нього приїжджала, бачу, а в сумці у мене гроші, і то завжди велика купюра.

А одного разу, пам’ятаю, він всунув мені банку кави. “Інка”, така розчинна кава була. Для мене тоді це був неабиякий сюрприз, бо така кава була в дефіциті.

Марія його якби дізналася, що він мені цілу банку подарував, вона б йому цього не пробачила. А він тихенько мені в сумку засунув, а я аж вдома вже помітила сюрприз.

То як я тепер його маю з рідної хати вигнати? Він оступився, не буду сперечатися, але він просто поплатився за свою доброту.

Років 15 тому він вирішив піти з сім’ї. Знайшов собі на заробітках іншу жінку, значно молодшу. Марія тоді була дуже зла, і доньку проти батька налаштувала. Хоча брат їм залишив все, що надбав, і пішов з дому без нічого.

Петро мені пояснив, що закохався, а я була впевнена, що новій молодій пасії від нього потрібні лише гроші. Та брат мене не слухав.

Проте, на жаль, я виявилася права. Тепер, коли він захворів, дружина його просто вигнала з дому. Грошей на лікування у брата немає, все оплачую я.

Він спочатку до Марії поїхав, але вона давно за кордоном, а донька його з хати вигнала, назвала зрадником і сказала, що не прийме за ніякі гроші.

Не мені племінницю судити, але вона забула, що живе в хаті, яку тато збудував. Так, Марія в Греції зараз теж непогано заробляє, але хату таки двоповерхову збудував Петро. Але Бог їй суддя – не захотіла, то не захотіла.

Петро тоді до мене і приїхав. Ми з зятем відразу його в машину посадили і в лікарню відвезли. Я мала якісь відкладені гроші, то з них оплатила його лікування.

Донька вже тоді за це на мене взлилася, бо вона розраховувала, що я ці гроші в сімейний бюджет віддам, але змирилася.

Проте, щоб Петро у нас жив, вона і чути нічого не хоче, каже – у нього своя донька з зятем є. Чого ми з чоловіком маємо про нього дбати, він що нам двоповерхову хату подарував?

Так, поступав бездумно Петро, коли жив, все своїм дружинам віддавав – спочатку одній, а потім другій, а собі нічого на старість і не пристарав. А тепер він і сил немає заробляти.

Що мені робити, я просто не уявляю? І виганяти брата з дому совість не дозволяє, і псувати стосунки з власною донькою і зятем не хочу, а вони категорично проти.

Джерело