Кілька днів тому я помітила, що килимок біля моїх дверей надзвичайно брудний. Спочатку я подумала, що це все я сама накоїла, недбало витираючи взуття.

Але ж чистила я його щовечора – а вранці знаходила знову забрудненим.

Того дня, як завжди, вмившись, я поспішила на роботу, спеціально перестрибнувши через килимок, але ввечері виявила на ньому свіжий бруд.

“Це точно не я,” – подумала я, починаючи підозрювати якусь хитрість.

Я вирішила дізнатися, хто стоїть за цим. Дні йшли, але зловити “брудного злочинця” не вдавалося.

Все вирішилося, коли одного разу я повернулася додому раніше, ніж звичайно.

Тихо підійшовши до своїх дверей, я побачила, як моя сусідка, бабуся Валя, акуратно витирала свої брудні туфлі об мій килимок.

“Бабуся Валя!”

– Не стрималася я, – “Що ви робите?” Вона підстрибнула від несподіванки. “Ой, люба, вибач, я думала, це загальний килимок,” – відповіла вона з невинним виглядом.

“Але він лежить прямо перед моїми дверима,” – не могла я повірити в її слова.

“Так це твій? Ну гаразд, я більше так не буду,” – бабуся Валя пообіцяла – але її очі випромінювали якусь дитячу пустоту.

З того дня я помітила, що мій килимок залишається чистим.

Мабуть, стара вирішила поважати мою власність, чи просто знайшла інший “загальний килимок” для своїх потреб.

Так я вирішила маленьку загадку свого порога, навчившись з усмішкою зустрічати непередбачуваність повсякденного життя.