Я зібрала свої речі, і поїхала додому, а син уже зараз сказав, що на Великдень вони до мене не приїдуть, щоб я їх навіть не чекала.

– Нехай Світлана приїжджає і сидить з тобою, – сказав мені син.

Я посперечалася з невісткою, і син став на її сторону. Уявляєте, як мені, як мамі, прикро? Мало того, що він став на сторону своєї дружини, ще й зробив мене винною у всьому. Такого від рідної дитини я аж ніяк не сподівалася.

Світлана – це моя донька, яка зараз живе в Польщі. Виїхали вони з чоловіком і дітьми за кордон ще 5 років тому. Їм там дуже важко: робота то є, то немає, житла свого у них теж немає. От я і продала город, а всі гроші віддала доньці.

Невістка про це випадково дізналася. Вона завжди до городу була байдужою, а в цьому році їй захотілося попрацювати трохи, вирішила вона зеленим господарством зайнятися.

Останній рік я у невістки з сином в квартирі жила, вони самі мене до себе покликали. Бо невістка вирішила з декрету виходити на роботу, а внучку нема з ким залишити.

Я не дуже до них хотіла їхати, бо лишати свою хату, де ти господиня, і йти жити в квартиру до невістки, з якою у мене з першого дня стосунки не склалися, мені щось не дуже хотілося. Але син дуже просив, казав, що на няню у них грошей немає, а хто краще пригляне за дитиною, як не рідна бабуся?

Не буду приховувати, Настю, свою невістку, я відразу не злюбила. Не сподобалася вона мені, бо була занадто примхлива, відчувала я, що щось не так. Але заважати не стала, адже не мені з нею жити. Нехай син сам думає, він бігав навколо неї, не знав, як їй вгодити з самого початку.

Невістка дуже пишалася тим, що її мама-заробітчанка купила їй трикімнатну квартиру.

– Якби не моя мама, довелося б Вашому сину про житло думати. А так – прийшов на все готове, – любить цим вколоти мене невістка.

А син мовчить. Я б на його місці образилася, а він боїться і слово дружині сказати.

Так, я вдячна свасі за те, що вона важко працює в Іспанії, і купила дітям квартиру. Але я її про це не просила, вона сама так вирішила. Та й квартиру вона записала на доньку як дошлюбне майно, так що в разі чого моєму сину і так нічого не дістанеться.

Приїхала я до них рівно рік тому. Невістка мені найменшу кімнату виділила, не кімната, а комірчина, де у неї склад усього. Диван там навіть не поміщається, то я, старша людина, мала весь цей час на розкладачці спати.

Та я мовчала, не вступала з нею в суперечку навіть коли вона мене картала, що я не так дитину на прогулянку одягнула, чи не так вечерю приготувала – було і таке.

Одним словом, не солодко мені було у невістки, та я хотіла допомогти сину, тому і мовчала.

А останнім часом невістка заладила, що в цьому році хоче город садити, щоб мати свої продукти.

А я той город ще в кінці минулого року продала і гроші доньці віддала, вона дуже просила. Їм там, в Польщі, якесь житло підвернулося, щось вони самі склали, а щось я їм додала, і таким чином, донька квартиру там придбала. Маленьку, але все ж.

Сину з невісткою я нічого про це не сказала, бо знала, що Настя буде проти і захоче ділитися.

Але я і подумати не могла, що вона захоче ще той город садити, я була впевнена, що вона про нього і не згадає.

Коли я їм зізналася, що я зробила, то таке почалося, що хоч з дому втікай. Невістка ніяк не могла заспокоїтися, як це я всі гроші доньці віддала, а сина обділила.

– То Ви в моїх хаті живете, а гроші доньці? – картає мене невістка.

– У мене своя хата є, – тут вже і я не витримала.

– Ви самі мене до себе покликали. Я працюю зранку до ночі і навіть жодного разу дякую від вас не почула, – кажу.

Посперечалися ми тоді з невісткою дуже серйозно. Син мовчав, поки вона його не накрутила. А тоді і він став на її сторону – сказав, що я неправа, і повинна була гроші між обома дітьми поділити.

А мені так прикро, що словами не передати. В мене ще й хата є, я думала, що я вже будинок якось чесно поділю.

Зібралася я і додому поїхала, а син з невісткою нехай тепер самі справляються. Я вважаю, що нічого поганого я не зробила.

А яка Ваша думка?

Джерело