Ми з чоловіком вже літні люди, разом 43 роки, уявіть тільки! Одружилися з великого кохання, виростили і виховали двох дітей, нашій дочці зараз 42 роки, а сину 34.

Останні 20 років ми живемо в Ізраїлі, з нами живе моя мама. Вона вже слабенька, але з дитинства все життя працювала вчителькою в школі. Звикла до шанобливого ставлення і поваги. Мій тато її любив і беріг, діти – ми з братом – теж дуже любили, поважали та слухалися.

Мій чоловік спочатку поважав її, тож погодився, коли мого батька не стало, взяти мою маму до нас. Ось уже 20 років ми живемо разом. Зараз мені 63 роки, чоловікові 67, а мамі 88.

Але вже після перших місяців такого спільного життя мої найрідніші люди –  Данило і мама – поступово розчаровувалися один в одному, а потім і відверто не злюбили одне одного.

Треба віддати їм обом належне: вони стримувалися і лояльно ставилися одне до одного. Але уже 2 роки мій чоловік не працює його звільнили, а нову роботу він навіть не шукав, бо цього року він починає отримувати пенсію.

І взаємини між мамою і чоловіком зіпсувалися вкрай. Мама незадоволена Данилом і намагається це приховати, але в неї не виходить і це дуже помітно.

Чоловік з кожним днем все більше не виносить маму, дратується дуже на все. Він каже, що моя мама мною маніпулює, командує. І це правда, я теж це помічаю, але люблю її, враховую вік і ставлюся до цього поблажливо.

Данило поставив умову, щоб мама не крутилася в кухні, коли він там їсть, щоб ми з нею не розмовляли голосно, коли він дивиться телевізор,, щоб ми з нею не перемовлялися через усю квартиру. Він хотів сам це їй сказати, але я, що все згладити, вирішила сказати їй це сама у делікатній формі.

Я сказала, але мамі це не сподобалося, вона затаїла образу на Данила. Мама почала демонстративно показувати, що вона виконує всі його вимоги, а мені сказала, що він їй ніхто і що я свого часу зробила поганий вибір.

Як наслідок усіх цих наших родинних перипетій, у нас зовсім зіпсувалися стосунки з донькою, вірніше, вона їх з нами повністю припинила. Ми беремо онуків щотижня, іноді, якщо їм треба, я приїжджаю після роботи і сиджу з онуками до вечора, іноді, 1-2 рази на рік, дочка з її чоловіком кудись їдуть ненадовго, і ми з Данилом тоді живемо у них з онуками.

Данилу це не подобається, але він поступається моїм проханням. Дочка не дзвонить мені практично ніколи, хоча я дзвоню їй щотижня кілька разів. А мій чоловік – ніколи. Зате з бабусею, з моєю мамою, у Лілі гарний зв’язок, вона дзвонить їй регулярно і розповідає свої новини, від мами я дізнаюся про різні події в житті дочки.

Мені сумно від цього, але я не показую. Багато разів забороняла собі питати у мами про доньку, але не можу втриматися і питаю, потім картаюся. А зараз до всього ще й мама почала проситися в будинок для людей похилого віку.

У мене і в думках цього не було, чоловік теж обурився і сказав, що він не хоче виселити маму, а тільки хоче відчувати себе у своєму будинку не квартирантом, а господарем, щоби з його присутністю рахувалися.

Я розумію Данила, йому нелегко, можливо, його бажання та вимоги виправдані. Але мені так шкода мою маму! Вона так прожила життя: наказуючи і командуючи, вона сприймає це як належне.

І раптом, на старості років, їй потрібно змінюватися на догоду людині, яку вона не поважає і не любить. Мені дуже важко, не знаю як поводитися з мамою і як з чоловіком, як тримати мир, як налагодити стосунки з донечкою.

Поділіться будь-ласка своїми думками й порадами, буде неймовірна вам вдячна!

Джерело