“Вам у житті пощастило” – ось що ми з чоловіком регулярно чуємо від нашої рідні. Пощастило нам! От прямо просто з неба нам все впало, і квартира, і машини, і зарплати, нашої участі в цьому не було, тільки руки підставляли.

У нас із чоловіком одна проблема на двох – ми у своїх сім’ях старші діти, яких не дуже любили батьки. У моїй родині левова частка батьківської уваги діставалася сестрі.

У чоловіка історія така ж, тільки йому ще й говорили завжди, що він – чоловік, а ось його сестричці без батьківського кохання та ласки – ніяк. Чоловікам не потрібні любов і ласка, це всім відомо.

Загалом, ми дві відрізані скибки для своїх сімей принаймні так вважалося донедавна. Тобто до поки ми не почали заробляти гроші.

Коли я вступала до університету, батьки одразу попередили, що оплачувати моє навчання вони не зможуть, бо сестрі потрібні репетитори.
– Тобі ніхто не заважав вчитися. Якщо не вступиш, то це буде твоя проблема, – поставили мене перед фактом батьки.

Ніхто не заважав, ага! Прибери за сестрою, придивись за сестрою, сходи з сестричкою погуляти – це все мені зовсім не заважало вчитися, у мене ж за добу не двадцять чотири години, а всі сорок вісім.

І репетиторів мені не наймали, бо сестричці то одне потрібне, то інше, а у батьків гаманці не бездонні. Це все не підвищувало моїх шансів на вступ. У перший рік я пролетіла, бо на бюджет не пройшла, довелося йти працювати, щоб спробувати наступного року ще раз.

Жити я залишилася в тому місті, куди вступала, там же потім винайняла кімнату, до цього працювала в хостелі, платили мало, зате проживання там же. Так і почала крутитися сама. Батьки дзвонили раз на місяць, звітували про свої справи, успіхи сестри, а мої справи їх не сильно хвилювали, жива – і добре.

Вступила я через два роки на заочне і вже на іншу спеціальність, бо влаштувалася працювати, і мені сподобалося те, чим я займалася. Хотілося професійніше в це заглиблюватись.

На роботі й з чоловіком познайомилася, він туди влаштувався пізніше за мене, тому я вводила його в курс справ, так і почали спілкуватися, а потім з’їхалися і жили разом.

Розговорилися, у чоловіка ситуація в сім’ї була приблизно така ж, тож ми один одного чудово розуміли. Своїм сім’ям ми не потрібні, отже, триматимемося один за одного.

Нам батьки навіть на весілля грошей не подарували. Свекруха віддала доісторичну постільну білизну, яка як не пери, а все одно пахне старою шафою, а мої батьки пішли ще далі, вони мені листівки у месенджер відправили.

Ми з чоловіком вчепилися в роботу, бо витягти нас із болота зможемо лише ми самі. Я здобула освіту, чоловік вчився на курсах, потім змінив роботу, а я розвивалася на своєму місці.

Нам треба було заробляти гроші на своє житло, і ми їх заробляли. Бувало, що по три дні один одного бачили тільки у сплячому вигляді, бо іноді з роботи приповзали вже вночі. Але всі зусилля були оправданню. І я добре влаштувалась, і у чоловіка кар’єра пішла в гору, наш фінансовий стан став міцніти.

Взяли квартиру в іnотеку, трикімнатну, щоб у дитини була своя кімната в майбутньому. Погасили іпотеку за три роки, зробили ремонт, купили меблі. Потім купили собі машини, почали їздити відпочивати, щоби якось перезавантажити мізки, бо до батьків нас не тягнуло зовсім, а залишатися вдома – це не відпустка, там дістануть дзвінками, повідомленнями, в результаті ми зірвемося на роботу, проходили вже.

Батьки на нас звернули увагу, коли ми купили другу машину. Про свої успіхи ми їм не казали, тому вони не були в курсі, що іпотека у нас закрита. Першу машину, мабуть, теж сприйняли як куплену в кредит, але друга машина змусила їх поцікавитися, а на що ж це ми так шикуємо.

Батьки чоловіка до нас у гості зачастили, до себе почали зазивати, навіть мої батьки спромоглися приїхати в гості, хоча до цього жодного разу в них і такої думки не було. Навіщо, якщо кохана дочка поряд?

У результаті батьки дійшли висновку, що ми фінансово стабільні, а тому з нас можна тягнути гроші. Спочатку не нахабно, суми були скромні, просили рідко. Але потім розкуштували та на нас обвалився постійний потік вимог.

Батькам треба дачу відремонтувати, іншим лазню збудувати, одній сестрі треба сплатити встановлення брекетів, іншій сплатити випускний.

Оплату за навчання сестри чоловіка на нас хотіли перекинути, а мої батьки вирішили, що ми маємо сплатити моїй сестрі весілля її мрії. Ми ж багаті.

– Якщо вам у житті пощастило, то ви зобов’язані допомагати рідним, – в один голос заявили нам наші мами.

А рідня свого часу пупок не надірвала, допоки нам допомагала? Ні, бо нам ніхто не допомагав, ми самі з чоловіком крутились! І те, що у нас у житті відбувається – це не везіння, це результат довгої та кропіткої роботи, ми десять років до цього йшли! Мало спали, погано їли, багато працювали, але свого досягли.

То чому ми тепер зобов’язані комусь допомагати? Мені батьки навіть освіти не дали! Ми з чоловіком одноголосно вирішили, що нехай рідним допомагають ті, в кого ця рідня вкладалася, а ми тут ні до чого.

КІНЕЦЬ.