Зять свою тещу задаровує подарунками і навіть просто так гроші дає. До того ж, вона працює в своїх сватів, бо ті бізнесмени. Ось вона і відмовляє мене від розлучення з Ігорем, бо їй це не вигідно.

“Ти мені, Ігорчику, якщо щось Людка робить не те, кажи, я швидко знайду на неї управу”.

Той сміявся і розумів, що підтримка тещі бетонна. Але в п’ятницю я таки не витримала, зібрала в сумку найнеобхідніше і приїхала до мами. Правда, та рада не була.

Це була п’ятниця. Я кинула в сумку деякі речі і просто поїхала до мами. Я розуміла, що це єдиний шанс, поки Ігор на роботі, мені поїхати, інакше на вихідних могло б статися що завгодно.

Моя мама відмовляє мене в розлученні з Ігорем, бо я, на її думку, роблю найбільшу в житті помилку.

Ігор дуже подобається моїй мамі, ще б пак, зять з багатої сім’ї, до неї з пустими руками ніколи не їде. Подарунки найдорожчі, навіть інколи гроші їй просто так давав – на хліб, але сума там могла бути і тисяча і дві.

Батьки Ігоря мають свою фірму, куди влаштували і мою маму, яка вже на пенсії. Робота не складна, але додатковий заробіток є і це не може не тішити маму.

Ми з Ігорем разом вже п’ять років. Спершу він був ідеальний, романтичний, всі питання вирішувалися разом. Але з часом Ігор сильно змінився, почав чіплятися за будь що.

То йому сніданок не такий приготувала, то мешти не помила, а він на роботу спішить. Потім додалось і те, що він міг пізно додому повернутись, а не раз і взагалі не приїжджав додому ночувати.

Наступного дня він приходив додому у попрасованій сорочці і в охайному вигляді загалом. Я розуміла, що він був з іншою, але довго чекала, що він зміниться і одумається.

Я не раз жалілася мамі, але вона мені говорила, щоб я не видумувала, що в мене ідеальний чоловік і це все життя, що в людей і гірше є, і нічого.

Не раз я поверталася додому вся в сльозах, але продовжувала жити з Ігорем, бо йти кудись, не знати куди, не вихід…

Коли ми були разом з Ігорем в гостях у мами, вони завжди групувались з ним проти мене.

– Ох, мало я її “виховувала” в дитинстві. Ну нічого, Ігорчику, ти мені все розказуй, а я їй розуму буду доганяти.

Ігор відчував її підтримку і дома показував свою мужність ще більше.

Мама винила мене, бо якби були діти, то Ігор би змінився. Я ж цей момент відтягувала, але вкінці року зрозуміла, що чекаю дитину.

Перші місяці я думала, може і справді Ігорю не хватало дитинки, бо він змінився в кращу сторону, але це тривало місяців два- три, а далі він просто зрозумів, що без нього я пропаду, тому нікуди вже не дінуся.

Ставлення його дуже змінилося. Нічого йому не заважало говорити різне в мій адрес. Після додалось і “більше”.

Одного дня я просто не витримала, зібрала сумку і поїхала до мами, не попередивши її, бо та б мене відмовила.

– І де ти будеш жити? В мене хоч і дві кімнати, та я не дозволю своїми ж руками сім’ю таку гарну зруйнувати. На оренду ти грошей не маєш, а на вокзалі не вийде – в тебе дитина скоро народиться. Йди і проси пробачення в Ігоря, бо як про твої “вибрики” мої свати дізнаються, то мене з роботи попруть.

Мені так образливо, бо для мами на першому місці не її єдина дочка, а зять з багатої родини. Я поки живу в мами, але шукаю інші варіанти, бо з мамою в мене життя не буде…

Джерело