Ми з чоловіком живемо разом із його мамою — моєю свекрухою Антоніною Іванівною. Коли ми одружилися, питання про житло не стояло: я навчалася і жила в гуртожитку, а свекруха має велику трикімнатну квартиру.

Ілля, мій чоловік, запропонував оселитися в нього. Антоніна Іванівна теж не заперечувала. Але Боже мій, якби я знала на яке пекло перетвориться моє життя!

Ні, ви не подумайте, ми зі свекрухою не лаємося, просто вона робить все, щоб мене принизити. Після закінчення навчання я знайшла роботу. Вдень сильно втомлююся, але вечорами намагаюся виконувати домашню роботу. А свекрусі не подобається все, що я роблю: і це не те, і те не так.

І чоловікові моєму вона постійно на мізки капає, що я ледащо. Я розумію, що вона — його мама, але це не дає їй права принижувати мене і копатися в моїй спідній білизні буквально. А вона це робить!

Свекруха на пенсії, і як тільки я йду на роботу, вона починає прибирати у квартирі, причому починає з нашої кімнати. Ну, припустимо, бюстгальтер мій висить на стільці, а не лежить у шафі. Так вона його демонстративно прибирає, а ввечері не мені, а моєму чоловікові висловлює, що ось, мовляв, моя білизна не на місці.

– А що як гості заскочать? – Аргументує вона. — А тут така ганьба!

Ні, ну а хто буде її гостей у нашу кімнату пускати, та ще й за нашої відсутності?! Скільки я просила свекруху не чіпати мої речі, вона не слухає. Тільки мовчки киває, а завтра все знову повторюється. Якось, за порадою подруг, я поскаржилася чоловікові.

– Ілля, твоя мама мені життя не дає. Ну чому вона постійно прибирає в нашій кімнаті? Я й сама чудово можу там порядок наводити. Чи тебе щось не влаштовує?

А він взяв, та й почав розмову на цю тему з мамою у моїй присутності.

– Мамо, — каже, — ось Леся скаржиться, що ти в нашій кімнаті прибираєш. Їй це не подобається.

– Та Господь з вами, синку, — відповідає Антоніна Іванівна, — я ж якнайкраще хочу. Твоя дружина на роботі втомлюється, у неї немає ні часу, ні сили не те щоб квартиру прибрати, а й вашу кімнату. Так я допомагаю в міру можливостей. Ось хочу, як краще, а виходить, що втручаюся.

Ну, що тут заперечиш? Мені від такої турботи нудно! Я ж знаю, що вона мене ледаркою вважає. Якось випадково підслухала її розмову із сусідкою.
– Уявляєш, Маша, – говорила свекруха, – Лесі ніколи навіть свої трусики випрати.

А знаючи, яка пліткарка ця Маша, я не здивуюсь, що весь район тепер сміється, що я не в змозі свою білизну випрати!

І я вирішила: ну добре, якщо свекруха вважає мене ледаркою, то я їй доведу, що я не така! І у вихідний день до блиску вимила всю квартиру. Прийшов чоловік, а я горда з ганчіркою стою.

– Дивись, — кажу, — я всю квартиру прибрала. Гарно, так?

– Ти в мене молодець, господиня, — відповідає чоловік.

А позаду свекруха стоїть. І раптом вона ніби необачно маленьку подушку впускає, яка була в неї в руках, та якраз за диван. Нахиляється вона за нею, витягує і демонстративно від пилу обтрушує. Ось же халепа! А за диваном я не пропилососила!

Повисла пауза. Чоловік каже:

– Ну гаразд, родичі, повечеряємо?

До речі, і з їжею ми теж маємо проблеми. Свекруха спочатку запропонувала, щоб ми їй гроші давали, а вона на них буде нас годувати. Але мене такий стан речей не влаштовував.

Я розуміла, що так вона нам на голову сяде і розпоряджатиметься нашими фінансами повною мірою. Тому я цю ідею одразу спинила. І виділила нам дві окремі полиці у холодильнику.

І ось, я для нас із чоловіком готую сама. Але річ у тому, що робочі графіки у нас не збігаються. Я на п’ятиденці, а чоловік працює позмінно. Трапляється, що у вихідні він зайнятий, а у будні приходить додому зарано. І тоді він не розігріває те, що я з вечора приготувала, а матуся його своїми борщами та котлетами пригощає. А він уплітає за обидві щоки та нахвалює:

– Мамо, як же в тебе смачно!

– Їж, їж, синку, — каже вона, — все свіже, не вчорашня їжа з холодильника.

Це я теж ненароком підслухала і підглянула, коли якось з роботи раніше прийшла. Бо я все думаю: чому моя їжа постійно залишається? Виявляється, он воно в чому справа!

Я ось не розумію: чого свекруха своєю такою поведінкою домагається? Адже ми з Іллею живемо добре, і ми не маємо приводів лаятись — тільки його мама! Вона вважає мене ледаркою і налаштовує проти мене свого сина. Але навіщо?!

І найприкріше, що Ілля у цьому проблеми взагалі не бачить. А свекруха поводиться по-хитрому.

Коли я починаю відверто обурюватися, вона мовчки киває і посміхається, мовляв, нічого страшного, у всіх сварки бувають. А наступного дня повторюється те саме: прибирання в нашій кімнаті, прання моїх речей, пригощання мого чоловіка обідами.

Я вже думаю переїхати нам на орендовану квартиру, але не знаю, як сказати про це чоловіку. Та він точно не погодиться, адже навіщо винаймати житло, платити за нього гроші, якщо є власне, просторе?

І звичайно, він має рацію. Але я хочу вважати себе господинею у квартирі, а за фактом нею є його мама, що вона всіляко і демонструє.

КІНЕЦЬ.