Ніколи не думала, що мені доведеться стати самотньою мамою.

Тому шлюб з Василем, що розвалюється по всіх швах, вирішила зберігати всіма доступними способами, щоб у дитини був батько, та й перед подругами хотілося показати, що в мене нормальна сім’я.

Але сварки та невдоволення наростали і вже вдавати, ніби все добре не виходило.

Я все більше дратувала чоловіка і коли дізналася, що у нього є коханка, зважилася на розлучення, не надто розраховуючи на його допомогу у вихованні дитини.

Розлучилися, невдовзі чоловік одружився і поїхав жити в іншу країну, а я залишилася сама з дитиною.

Спочатку було важко морально та матеріально, дякую, батьки підтримали.

Мама допомагала з донькою, тато мчав на допомогу, якщо треба було щось полагодити в квартирі.

Найбільше важко було морально, особливо коли знайомі питали, чи не збираюся я ще раз заміж, натякаючи, що не так просто з дитиною знайти нового чоловіка.

Але я подолала всі свої проблеми, стала на ноги, працюю і забезпечую себе та дочку.

За цей час чоловік жодного разу не поцікавився дитиною, хоча з моменту розлучення минуло вже 8 років.

Я не маю на нього образ, ніяких почуттів, ніби його й не було ніколи.

Заміж не хочу, звикла бути вільною і зовсім не заздрю заміжнім подругам.

Іноді думаю, що мені на відміну від них таки пощастило.

Тепер я знаю, що можу розраховувати тільки на себе.

КІНЕЦЬ.