Про те, щоб стати заробітчанкою, я ніколи не думала, бо мала дуже доброго чоловіка. Мій Василь був першим господарем на селі, я з ним жила і горя і не знала.

Всі мої неприємності почалися після того, як його не стало. Мені було дуже важко пережити цю втрату, і я вирішила поїхати до своєї сестри в Італію.

Марина давно вже на заробітках, двом своїм синам вона по будинку збудувала. А мені не треба було цього, бо мій чоловік так добре заробляв, що в нас будинок був в селі найкращий.

Ростили ми одного сина, для Максима готові були зірку з неба дістати. Особливо ним пишався мій чоловік, спадкоємцем його називав. Василь дуже хотів, щоб син в медичному вчився, і зробив все для того, щоб Максим поступив туди і став лікарем, хоча на той час це було дуже непросто.

Син не переставав нас тішити своїми успіхами, він був нашою головною гордістю. А потім і дівчину собі хорошу знайшов, ми з чоловіком не скупилися, зробили велике весілля, молоді стали жити з нами.

Все було добре, але потім раптово не стало мого чоловіка. Я була настільки розгублена цією подією, що не розуміла, що маю робити далі. Я ж ніколи навіть за світло не платила, не знаю як це робиться, бо за все завжди відповідав мій чоловік.

Син з невісткою мене тоді дуже підтримали, якби не вони, я навіть не уявляю, як би я пережила цю втрату.

Після чоловіка, за законом, я мала вступати у право власності. Але син мене переконав, що краще все відразу на нього записувати, щоб він усіма документами і платіжками керував.

Я собі тоді подумала, що це правильно, адже рано чи пізно все одно все дістанеться Максиму, бо ж він у нас єдиний син. Тому ми пішли до нотаріуса, і я все переписала на сина.

Потім моя сестра стала наполягати, щоб я до неї в Італію їхала, як не на заробітки, то хоч трохи розвіятися, світ подивитися.

Син підтримав цю ідею:

– Мамо, ти не мусиш працювати. Поїдь просто, відпочинь, переключися, – порадив Максим.

Так я опинилася в Італії. Перший місяць я і справді відпочивала, гуляла містом, їздила на море. А потім поговорила з заробітчанками, і зрозуміла, що я теж могла б хоч трохи попрацювати.

Стала я роботу шукати. Баданткою йти не хотіла, бо це ж весь день зайнятий, тому пішла на прибирання. Але потрібно було знімати квартиру, самій себе годувати, одним словом, відкласти мені майже нічого не вдавалося.

Моя сестра, яка працювала на фісі, мала чистими тисячу євро, бо не платила ні за житло, ні за харчування. Я ж хотіла мати більше вільного часу, тому пішла на прибирання.

Десь через два роки прийшла недобра вісточка з села – мій син надумав розлучатися з дружиною. Більше того, у нього вже є інша, яку він збирається привести в наш будинок.

З дружиною у Максима дітей не було, а та, інша, вже дитину чекає, тому син так і поспішає.

Зібралася я швиденько і поїхала додому, сподівалася, що зможу якось розрулити цю ситуацію, я не хотіла, щоб син розлучався, бо невістка у нас дуже хороша.

Але мені не лише не вдалося нічого змінити, я ще й на вулиці опинилася, бо Максим мені нагадав, що він єдиний господар усього, я ж тоді сама на нього все оформила.

– Ми з новою дружиною і дитиною будемо жити тут, – сказав Максим.

– А ти, мамо, могла б собі в Італії вже на квартиру заробити.

Сказати, що я ображена і засмучена – це нічого не сказати. Оце віддячив син, так віддячив! Я б від нього такого ніколи не сподівалася.

Сестра каже, щоб я поверталася до неї в Італію, йшла на фісу, і за кілька років зароблю собі на квартиру.

Отак я поплатилася за свою довірливість.

Джерело