Якось так повелось, що свекрухи й невістки чомусь не можуть мирно жити. Мені скаржилась моя подруга. Ми з нею зустрічаємось не часто.

А недавно Тетяна Петрівна прийшла до мене погомоніти. Попили чаю, і пішла неспішна розповідь. Коли одружився її син Влад, прийняла невісточку, як рідну.

Коли йшла до них в гості, то не з пустими руками. Обов’язково, крім продуктів, купувала подарунок, то светрик, платтячко, або ще щось, що сподобається.

З часом стала помічати, що немає речей тих, що дарувала. Питати не зручно, тому речі перестала дарувати, а гроші давала, нехай сама купує, що сподобається.

Невдовзі народилась донечка Світланка, і невістка наче з глузду з’їхала. Спочатку, коли Тетяна Петрівна приходила, вона забирала Світланку і закривалася в другій кімнаті.

Сиділа там, поки свекруха не піде додому. Поскаржилась сину, але він сказав, щоб не ображалась, що все буде добре.

Так і було при сину, а коли його дома немає, нічого не мінялось. Якщо для внучки принесе іграшку, або купить якусь річ, все складалось в сторону, і на другий день вже все зникає.

Дійшло до того, що коли приходить свекруха, демонстративно прибирає зі столу, навіть чаю не наливає. Щоб зовсім до них не приходила, але Світланку бабуся бачити хоче, адже це і її кровиночка також.

А недавно Тетяна Петрівна випадково зустріла подругу невістки, і та розповіла, що речі, які дарувала, невістка відразу роздає. І говорила, що свекруха всі кошти віддає своїй дочці, а для неї копійки приносить.

– Дочка мені в усьому допомагає, говорить Тетяна Петрівна, ліки купує, коли хворію, і ніколи копієчки з мене не взяла. Знала б вона, що все невістці ношу, мабуть, образилась би.

А ще подруга невістки розповіла, що дякують жіночки за речі (які невістка роздала), і не розуміють її вчинки. Адже мало кому так поталанить, щоб свекруха допомагала, хоча її ігнорують.

Довгенько сиділи ми з Тетяною Петрівною, згадували молоді роки, видно по ній, що трохи заспокоїлась. А вже коли зібралася додому, сказала, — добре, що в мене є внучка, і ходити до неї я буду, тому, що хочу, щоб Світланка знала свою бабусю.

КІНЕЦЬ.