Мені сорок років. Я незаміжня, дітей у мене немає, і живу я з мамою. Так сталося, що я не створила ні сім’ю, ні придбала окреме житло. Все своє життя я прожила з мамою під одним дахом, мріючи про самостійне життя
Мені сорок років. Я незаміжня, дітей у мене немає, і живу я з мамою. Так сталося, що я не створила ні сім’ю, ні придбала окреме житло. Все своє життя я прожила з мамою під одним дахом, мріючи про самостійне життя.
Основною причиною і проблемою, через яку я не могла влаштувати своє особисте життя, якраз таки була моя мама. За характером вона дуже важка, норовлива людина.
З нею неможливо порозумітися і домовитися. Вона вважає, що своє життя я маю присвятити тільки їй і нікому більше. На думку мами, я завдячую їй тим, що свого часу вона мене привела на світ, виховала і зробила з мене людину. Тепер же настала моя черга піклуватися про неї.
Я, звичайно ж, не проти того, щоб забезпечити своїй мамі спокійну старість, але іноді її запити, претензії та невдоволення просто виводять мене з себе. Насамперед вона забороняє мені спілкуватися з чоловіками. Мама це пояснює тим, що якщо я когось зустріну, то часу на неї в мене зовсім не буде.
– Навіщо тобі це потрібно? Зараз такі чоловіки, що краще одній бути, – давала мені поради мама. – Тільки життя собі зіпсуєш. Залишилися одні залежні чи бабії, гарні вже давно всі зайняті.
Щоразу, коли я збираюся з кимось на побачення, а буває це дуже рідко, у мами одразу починаються проблеми зі здоров’ям. То підвищується тиск, то підіймається температура, починається панічна атака. І, звичайно ж, покинути її в такому стані я не можу.
Я скасовую свою зустріч і залишаюся вдома, хоча чудово розумію, що це звичайні маніпуляції, але вдіяти нічого не можу. І таких ситуацій, коли вона просто керує мною, дуже багато.
Останнім часом мама почала неспокійно спати, і лікар для гарного сну порекомендував їй прогулянки перед сном. І тепер щовечора рівно о восьмій годині ми виходимо на вулицю і гуляємо парком, який розташований за п’ять хвилин ходьби від нашого будинку.
І мамі зовсім не важливо, чи є в мене свої справи, чи ні, чи втомилася я після роботи, рівно о восьмій вечора я повинна бути одягнена для прогулянки з нею.
Кілька разів я запропонувала їй прогулятися одній, тому що погано почувалася, на що у відповідь почула, що я погана і безвідповідальна дочка, якій начхати на здоров’я власної матері. Навіть у свою відпустку я не можу нікуди з’їздити, бо мама боїться залишатися сама вдома.
– А раптом зі мною щось станеться? А якщо мені стане погано? Хто мені швидку викличе? Ось якщо мене не стане, це буде на твоїй совісті! – кричить вона.
Якось у вихідний день подруга запросила мене сходити з нею до ресторану трохи розвіятися. Я дуже цього чекала, бо давно нікуди не виходила і хотіла спокійно відпочити.
Я чудово розуміла, що моя мама зараз почне обурюватись і пустить у хід свої маніпуляції, тому хотіла піти з дому непоміченою. Але, на жаль, у мене нічого не вийшло. Вже на порозі, коли я відчиняла вхідні двері, щоб вийти, позаду себе я почула невдоволений голос:
– Ну куди ж ти зібралася? – Запитала мама.
– Скоро повернуся, – намагалася ухилити я від відповіді.
– За дві години буду вже вдома, не хвилюйся.
– Ти хотіла піти, нічого мені не сказавши?
– Невдоволено запитала мама.
– Хочеш, щоб я хвилювалася?
– Мам, я вже доросла, хвилюватися за мене не потрібно, – сказала я, – зроблю свої справи та повернуся.
– Це які ж можуть бути в тебе справи ввечері в суботу?
– Уїдливо поцікавилася мама.
– Найзвичайніші, – почала нервувати я, – уяви, у мене можуть бути свої особисті справи!
– Що ти з мене дурепу робиш?
– Почала підвищувати голос мама.
– Я що, не бачу, як ти вирядилася і нафарбувалась?!
– І що? – різко відповіла я.
– Я вже не в тому віці, щоби в тебе відпрошуватися.
– А якщо мені погано стане? – перейшла до маніпуляцій мама.
– Що тоді?
– За дві години з тобою нічого не станеться, а якщо раптом стане погано, то ти маєш телефон. Подзвониш, я одразу ж приїду, – твердо сказала я і вийшла з квартири.
Повернувшись додому, я виявила маму, що сидить у своєму улюбленому кріслі та дивиться серіал. Зі мною вона не розмовляла.
“Ну і нехай, – подумала я, – зрештою, я не зобов’язана весь свій час присвячувати її нескінченним капризам і невдоволенням”.
КІНЕЦЬ.