Нам із дружиною вже майже по п’ятдесят років, ми виховали чотирьох прекрасних синів. Але хоч у всіх у них одні й ті самі мама з татом, хлопці наші дуже різні вийшли. Наприклад, проблеми, які виникають із найстаршим, Артуром, поки що в нас вперше.

Ми досить заможна родина. Я ще в молодості відкрив свій бізнес, який вже тридцять років дає нам непогані гроші. Ми активно вкладаємо в нерухомість, часто їздимо відпочивати. Ну і, звичайно, дбаємо про майбутній капітал наших дітей.

Нещодавно Артур, якому зараз 23 роки, закінчив університет. Ми йому вже купили свою квартиру, і машину. Забезпечили його всім необхідним, щоб він нічого не потребував. І стали чекати, коли він знайде якесь заняття, яке йому до вподоби та зможе його прогодувати в майбутньому.

Слід зазначити, що в нас так заведено – забезпечувати своїх дітей, бути горою один для одного. Але при цьому ми з дружиною завжди намагалися донести до наших дітей, що ми не є вічні, і все життя допомагати їм не зможемо.

Так от, заняття до душі для нашого сина вперто не знаходилося. Артур тільки й робив, що гуляв із друзями, мандрував і вічно відвідував якісь курси. Він усе це називав пошуком себе.

До певного часу ми з його матір’ю не били на сполох. Все-таки син ще молодий, ми у його віці теж були далеко не такими тямущими. Але з іншого боку, не встигнемо схаменутися, він захоче будувати сім’ю. А хто її забезпечуватиме, якщо він не зможе утримувати навіть самого себе?

Я, звичайно, мріяв, щоб старший син приєднався до мого бізнесу. Це нормально, коли сімейне підприємство переходить до старших дітей. Та я вже й втомився від постійної роботи, мені хотілося, щоб хтось завжди був на підстрахуванні.

– Тату, я тобі тисячу разів казав, мені твій бізнес не цікавий. Щоб їм якісно займатися, треба горіти цією ідеєю. А я про себе такого сказати не можу. Передай справи комусь із моїх братів, – відмахувався вічно він.

Що найцікавіше, я був готовий профінансувати будь-яку іншу його ідею. Якщо йому не подобався мій бізнес, нехай відкриє свій! Все ж таки краще, ніж працювати в найманні.

Тим більше, що накопичення йому на допомогу в мене були. Але я чекав, щоб Артур хоча б прийшов із якоюсь бізнес-ідеєю і запропонував мені свій план. Я допоміг би з будь-чим. Але син зовсім не рухався.

І ось кілька місяців тому Артур познайомився із дівчиною. Ми з мамою одразу почали помічати, як у сина почали горіти очі. Його ніби підмінили! А в одній із розмов він дав зрозуміти, що бачить в Олені свою майбутню дружину. Таким чином, пропозиція руки та серця була не за горами.

І тут я зрозумів, що це мій шанс мотивувати сина на якісь активні дії. Дружина підтримала мою ідею. Тому коли Артур приїхав до нас у гості на вихідні в черговий раз, ми посадили його за стіл переговорів.

– Сину, ми ще не знайомі з твоєю дівчиною, але неозброєним оком видно, як вона тобі подобається. Ми так розуміємо, що весілля не за горами.

Але одразу хочемо дати тобі зрозуміти. Ми тебе забезпечили квартирою та машиною, весілля зіграти теж допоможемо. Але заробляти на ваше з Оленою життя доведеться тобі. Молоді сім’ї фінансувати не збираюся. Якщо ти, звісно, хочеш саме з цією дівчиною пов’язати свою долю, – описав ситуацію я.

– Що означає «якщо»? Чи є ще якийсь другий варіант? – здивовано спитав син.

– Звичайно є. Або ти одружишся з Оленою і забезпечуєш свою сім’ю сам, або ми утримуємо тебе, але тоді й дружину тобі виберемо самі, – запропонував я.

Звичайно, я так чинити не збирався. Це дійсно було прийнято у нашому народі, але ми з родиною були сучаснішими. Я розумів, що це останній шанс змусити сина щось робити. Якщо вже ця Олена йому така дорога.

– Дорогі батьки, ніколи б не подумав, що мої найближчі люди поставлять мені такий ультиматум. Я не збираюся зараз давати жодну відповідь, мені треба побути наодинці із собою. Ви мене здивували, чесно скажу, – заявив Артур.

Після того, як син пішов ми з дружиною почали розмірковувати, що ж робити з усім цим далі. І зрозуміли, що своєю ідеєю лише заплутали всю цю ситуацію ще більше.

Плюс до всього ми винні в тому, що вона виникла. Потрібно було спочатку виховувати Артура як справжнього чоловіка, а не вимагати тепер від нього того, до чого він не звик. Не знаю, що в результаті вийде зі старшим сином, але з молодшими ми будемо вже точно поводитись інакше.

КІНЕЦЬ.