Оксана завжди вважала, що тільки жінки можуть бути вірними та відданими, що саме вони зберігають свою любов та вірність, втративши другу половинку.

Вона із чоловіком Віктором виховує доньку Юлю у спокійній сімейній атмосфері. Віктор любить своїх дівчат, все для них, він дбайливий батько та чоловік, а ще справжній господар.

Живуть вони на околиці міста у приватному секторі. Будинок свій Віктор збудував сам, потім ще й другий поверх надбудував, доглядає його, весь час щось пиляє, фарбує. Одним словом, не будинок, а диво. Коли хтось проходить повз, завжди каже:

– Тут живе справжній господар, одразу видно господарську руку.

Сім’я хороша, доброчесна, Юля росла розумницею, батьків особливо не засмучувала, а закінчивши школу, вступила до інституту. Там і познайомилася із своїм майбутнім чоловіком Русланом. Ближче до закінчення інституту молодята одружилися, жили в тому самому місті, де навчалися, працювали, винаймали квартиру.

Коли настав час народжувати Юлі, вирішили переїхати до її батьків. Там теж місто, будинок у батьків великий, упорядкований. Так і вирішили. Оксана з Віктором дуже зраділи, звичайно, єдина донька, а живе десь в іншому місті. Та й з онуками хочеться допомогти і повозитися.

Коли Юля увійшла з Русланом у будинок, мати її так і застигла, побачивши, який красень у дочки чоловік. Прямо на артиста з кіно схожий, вона навіть засмутилася з цього приводу. У неї промайнула думка:

– Який красень! Ой, недаремно кажуть: «красивий чоловік, чужий чоловік».

Потім дочки всі вуха продзижчала:

– Доню, ну невже не можна було простіше знайти чоловіка? Он, коли йдете разом, всі жінки слідом вам обертаються. Чоловік красень, це складно, чоловіки вони також знають це. А жінки самі балують таких красенів своєю увагою. Так що дочка, готуйся до того, що доведеться тобі важко через його шанувальниць.

– Мамо, навіщо мені простіше, мене мій Русланчик влаштовує, він добрий і спокійний, ми кохаємо одне одного.

Оксана спочатку насторожено ставилася до зятя, накрутила себе відразу, от і ніяк не може себе переконати, що все добре. Але коли дізналася, що зять з дитбудинку, вона почала ставитися до нього тепліше.

– Що це я так себе налаштувала? Хлопець і так не має батьків, а я ще зі своїми підозрами. Живуть і хай живуть, донька щаслива, він також. Та й приводу злитися на нього в мене немає, он який поступливий, батькові допомагає по господарству, і як добре у нього все виходить, – вже по-іншому думала теща.

Потім народилася внучка Катруся. Турбот побільшало, все зациклилося навколо малюка. Усі її люблять, а молодий батько не міг намилуватися на свою доньку.

І незабаром Оксана забула про свої підозри та переживання з приводу красеня-зятя. Тому що бачила, зять не звертає уваги на молодих, на їхні жарти-примовки, на їхні красиві форми. А з народженням Катрусі, вона не бачила ще такого батька, який був настільки щасливим, поряд зі своєю донечкою.

Оксана сама була на групі, отримувала невелику пенсію. Чоловік Віктор теж працював робітником, зарплата невелика, тож основним годувальником був зять. Працював на заводі заступником начальника цеху, зарплата хороша.

Коли онуці виповнилося десять років, раптом занедужала Юля. Якось відразу їй стало погано, скаржилася постійно на втому. Руслан поїхав із нею на огляд. І незабаром сказали, що все не добре. Оксана навіть бабусями різними бігала, але все марно. Руслан хвилювався, намагався допомогти дружині, але нічого не допомагало. Не стало Юлі, не стало єдиної дочки у Оксани з Віктором, дружини у Руслана та мами у Катрусі.

Біду переносили всі разом. Оксана теж занедужала від пережиття, поклали в палату, зять відвідував її постійно. Дідусь залишався з онукою. Оксана дуже переймалася онукою, маленька залишилася без матері. Вона звичайно знає, що все зроблять для неї вони з дідом, і Руслан, але як же не вистачатиме дівчинці материнської любові, ласки. Вона переживала від одної думки, що буде з Катрусею.

На неї знову наринули думки та сумніви, адже Руслан – молодий, гарний чоловік, погорює, та все одно знайде заміну Юлі. Таке життя, Оксана це розуміє, і навіть не злиться від цього на зятя, а навпаки, вважає, що йому згодом захочеться кохання та щастя. Він не винен, що доля так розпорядилася, забрала у нього кохану дружину, залишила одного з дочкою.

Минув деякий час, як не стало Юлі, онука вчиться, Руслан все також працює. Все також живуть вони вчотирьох, Оксана з Віктором і зять із онукою. Оксана майже заспокоїлася, начебто Руслан навіть і не подумує про друге одруження. Він завжди після роботи вдома, щось там роблять із тестем по господарству, дах перекрили, а тепер зайнялися парканом, вирішили поставити новий.

Якось приїхала в гості сестра Віктора, і все придивлялася до Руслана, казала Оксані:

— Невже ваш зять не дивиться на інших жінок, такий красень, навіть самі жінки, напевно, не дають йому проходу? Ось знайде іншу, і буде у Катрусі мачуха, та ще не відомо яка. Може й добра, а може й ні.

Оксана заступалася за зятя, але коли поїхала сестра, вона знову засумнівалася. Посадила вона насіння сумніви в душі у тещі

А зять живе своїм життям, любить доньку, багато приділяє їй уваги, гуляють разом, навіть на море вже з’їздили вдвох. Тещу з тестем теж любить, розмовляє з повагою, допомагає у всьому. Оксана навіть одного разу підслухала розмову діда із зятем:

– Руслане, ти живеш з нами, з донькою, невже тобі не хочеться познайомитися з жінкою, створити сім’ю, ти ж ще молодий. Ми не образимося, ми все розуміємо, онуку допоможемо виростити, допоки слава Богу є ще сили.

– Щодо нових знайомств я навіть і не хочу думати. Юля досі у моєму серці, люблю її. Але ще більше люблю доньку Катрусю. Але як подумаю, що в неї буде інша мати, а раптом вони не зможуть порозумітися? Та й чужа дитина, це чужа дитина. Розумію, що є й добрі жінки, які люблять чужих дітей, але є й інші. Я сам із дитбудинку, все знаю і розумію. Тож закінчимо цю розмову раз і назавжди, домовилися, тату?

– Добре, на цьому закінчимо, обіцяю, більше не повертатимуся до цього. Ти наш син, так і житимемо далі.

Оксана стояла за рогом, від почутого жінка застигла.

– І хто б міг подумати, що зять виявиться таким однолюбом. Потрібно ж, а я все сумніваюся. Думаю, згодом пройде у нього любов до моєї доньки, не зможе молодий чоловік один усе життя. А роки йдуть.

Час іде, і ось Катруся вже закінчила інститут, зібралася заміж, у серпні весілля і поїде зі своїм чоловіком до нього у місто.

Катруся вже приїжджала з Олегом, своїм майбутнім чоловіком, всі познайомилися. Сподобався їм молодик, серйозний, ввічливий, і з Каті очей не зводить. Вона красуня, схожа на свого батька. Повідомила своїх рідних:

– Ми з Олегом їдемо у Київ, житимемо там, працюватимемо. Бабуся, а ви з дідусем не ображайтеся, що я їду від вас, ви все одно не одні залишаєтеся. Ось мій тато з вами живе і житиме далі. А тато мій надійний, він вас не покине. Тож я спокійна, ви в надійних руках, – усміхалася внучка, задоволена та щаслива.

– Внучечко, за нас не турбуйся, аби ти була щаслива. А більше нам нічого не потрібне. Проживемо, нам утрьох не сумно, сумуємо тільки за тобою, але ж ти будеш нас відвідувати?! – говорила Оксана, обіймаючи онучку.

З того часу багато років минуло, Руслан також живе з Оксаною і Віктором. Їм вже без нього ніяк, постаріли сильно. Він для них син, вони так і називають його, а він кличе їх мамою та татом.

Оксана постійно молиться і дякує Богові за те, що послав їм такого сина. А ще вона дякує батькам Руслана, яких ні він, ні вона не знає, мабуть не лише зовні вони були гарні, а й душею. Адже взяв від когось цей характер.

Ось і кажуть, що тільки жінки можуть зберігати вірність, овдовівши, більше не виходять заміж, незважаючи на те, що були молодими та красивими. Виявляється, є й чоловіча вірність.