З цивільним чоловіком Ігорем ми живемо разом вже п’ять років. Від першого шлюбу маю доньку Алісу, якій наразі п’ятнадцять. У Ігоря теж є дочка Аня, яка старша за мою Алісу на два роки, але живе вона зі своєю мамою в іншому місті.

Відносини Аліси та Ігоря зовсім не прості. Дочка з незрозумілих для мене причин ненавидить вітчима та постійно створює конфліктні ситуації. Ігор – спокійний, розумний, врівноважений чоловік, який намагається таких гострих моментів уникати та не реагувати на підліткові маніпуляції, але не завжди це виходить.

Я дуже багато разів намагалася поговорити з дочкою, з’ясувати причину такої її поведінки та пояснити, що Ігор дуже хороша людина, яка доброзичливо до неї ставиться і не бажає нічого поганого.

Але Аліса звинувачувала мене в тому, що я свого часу розлучилася з чоловіком, тим самим позбавивши її рідного батька. Я не могла донести до дурного норовливого підлітка, що рідному батькові вона зовсім була не потрібна і що ініціатором розлучення був саме він.
Ігор заспокоював мене і підтримував, говорив, що, подолавши перехідний вік і подорослішавши, Аліса все зрозуміє і змінить своє ставлення. Але я чомусь у цьому дуже сумнівалася.

Нещодавно Ігореві зателефонувала його дочка Аня, яка хотіла приїхати та побачитися з батьком. Чоловік, порадившись зі мною, запросив її до нас погостювати, заразом і познайомити дівчину з Алісою, з якою вони ще жодного разу не бачилися.

Аліса сприйняла цю інформацію в багнети та влаштувала страшний скандал.
– Щоб і духу її тут не було! – кричала дочка. – Якщо вона тут з’явиться, мене більше не побачиш!

– Алісо, – намагалася заспокоїти я дівчинку, – Аня дуже хороша, ви з нею обов’язково подружитеся.

Але донька ніби з ланцюга зірвалася.
– Мало того, що цей твій Ігор тут живе, то тепер ще й дочку свою сюди тягне! – обурювалася Аліса. – Нехай живе у готелі!

– Вона приїде всього на кілька днів, – я вже починала лютувати, – це рідна дочка мого чоловіка, і якщо ми відправимо її до готелю, з нашого боку, це виглядатиме зовсім не гарно.

– Мені зовсім начхати, як це виглядатиме! – Не заспокоювалася дочка. – Я сказала, щоб її ноги не було в нашому будинку.

Почувши крики, Ігор спробував вирішити наш конфлікт.

– Заспокойтеся, якщо Аліса така категорична, я щось придумаю, – спокійно промовив він. – Тільки, будь ласка, не сваріться.

– От і чудово, – уїдливо відповіла Аліса.

– Ну вже ні! – Не погодилася я. – Аня приїде до нас і крапка! Я не збираюся через твою упертість і дурість виганяти дівчинку не зрозуміло куди. Вона така ж сама дитина, як і ти.

Аліса сердито подивилася на мене.

-Тобто ти обираєш не власну дочку, а взагалі чуже дівчисько?! – обурилася вона.

– Це не чуже дівчисько, – ніяк не могла заспокоїтися я. – Це дочка мого коханого чоловіка, і вона приїде до нас, хочеш ти цього чи ні!

– Ну, тоді я піду жити до бабусі, – пішла на шантаж Аліса, – а ти живи як хочеш і з ким хочеш!

– Та, будь ласка, – різко сказала я, – сама повернешся назад за кілька днів.

– Не повернусь! – ще дужче злилася дочка.

– Присягаюсь тобі!

Ігор узяв мене за руку і вивів із кімнати. Від того, що я так перенервувала, мене дуже сильно трясло. Я спробувала заспокоїтись, але в мене нічого не вийшло.

– Я сильно перегнула ціпок? – Запитала я в Ігоря.

– Ну, є трохи, – тихо відповів він, – не хвилюйся, я певен, що ви помиритеся.

У відповідь я промовчала. Як поводитись і як реагувати на подібні випади моєї дочки, я не знала. У результаті Аліса демонстративно зібрала свої речі та поїхала до бабусі.

За два тижні вона, звичайно ж, повернулася, але осад від нашого з нею останнього конфлікту залишився досі. Боюся, такі сварки можуть продовжуватися. І як діяти в таких ситуаціях я не знаю.

КІНЕЦЬ.