Моя бабуся – чудова жінка. Саме вона виховувала мене, поки мама будувала своє життя десь там. Їй я не був потрібний зовсім, так говорила бабуся.

Я з’явився у мами, коли їй було сімнадцять років. Згадую себе в цьому віці, і не розумію, як можна було “залетіти”, коли довкола стільки всього цікавого?

Попри те, що у мами вже був я, вона все ж таки не покинула свою мрію. Вона хотіла вступити до певного технікуму в іншому місті й таки зробила це, просто залишивши мене на бабусю, яка була ще досить молода та активна.

У мене є спогади з дитинства, як вона, молода та красива, поверталася додому на кілька тижнів на канікулах. Завжди привозила мені цукерки чи якісь іграшки. Пам’ятаю, я завжди чекав, коли вона приїде.

Згодом візити стали рідшими. Вона довчилася, влаштувалась на гарну роботу за професією. Навіть була с кимось у стосунках. Мені було років п’ять, коли вона приїхала з якимсь чоловіком. Бабуся була дуже незадоволена, вони з мамою про щось довго сперечалися на кухні, а мамин супутник вийшов подихати повітрям.

– Я наступного разу познайомлю вас. Добре, моя радість? – Заплакані очі, але голос м’який. Вона завжди намагалася спілкуватися зі мною якомога ніжніше.

Я кивнув головою. Начебто я мав вибір. Після того як вони поїхали, я підійшов до бабусі зі своїм звичайним питанням. Мені правда було цікаво, коли наступного разу мама повернеться.

– Не повернеться, мабуть. Бачив, мужика притягла? Проміняла вона нас на нього.

Для моєї дитячої свідомості це стало шоком. Слова бабусі, як найавторитетнішої людини в моєму житті, я вважав правдою. Тому, коли мама наступного разу приїхала, я влаштував істерику.

Кричав, що образився, що вона зрадниця і ще багато образливих слів, почутих від бабусі, яка в цей час дивилася на свою дочку. Мовляв, бачиш, дитина все розуміє, я тут ні до чого.

Думаю, з того моменту мати й віддалилася. Стала рідше приїжджати та дзвонити. За кілька років я дізнався, що в мене з’явилася сестра. Як я був обурений! Бабуся тільки до гарячого ще приском сипнула:

– Не був ти їй потрібний ніколи. Залишила тебе і поїхала своє життя влаштовувати. Ну, хай Бог її розсудить. Зате бабуся тебе не покине, правда?

На жаль, бабуся також залишила мене. Мені був двадцять один рік, коли вона почала згасати. Страшно та стрімко. Я був у такій прострації, що навіть не відразу помітив, що допомогти доглядати бабусю приїхала мама з моєю молодшою сестрою. Я спочатку розлютився. Сестра була свідченням, що мама обрала не мене. Потім плюнув. Їхня допомога справді полегшила мені життя, і я навіть відчув подяку.

За день до того, як бабусі не стало вона була сама не своя. Я бачив, що вона хотіла б щось розповісти, але не наважується. Я підозрював, що це щось про матір. Мабуть, хотіла, щоб я не погоджувався ділити з нею квартиру. Але коли вона все ж таки заговорила, я навіть здивувався.

– Мене не стане, а ти постарайся з мамою помиритись. Тільки вона в тебе залишиться. Та не дивись ти на мене так, вона тобі все сама розповість, коли прийде час. Егоїсткою я була, ти вже вибач.

Я почав розпитувати її, але вона навідріз відмовилася говорити, а наступного ранку вона б нічого і не змогла сказати.

Я був у прострації. Мені треба було пережити цю втрату, а ще й лякала розмова з мамою, яку ми одноголосно вирішили відкласти, доки не пройде похорон. Вже після цього похмурого дійства, ми все ж таки сіли поговорити. Я бачив у її очах нерішучість і не тиснув, відчуваючи, що те, що вона скаже, змінить моє світосприйняття.

Я не був готовий до її правди. Не повірив би, якби не останні слова бабусі.

Так, в положенні вона опинилась рано, але, скажімо так, не з власної волі. Мого біологічного батька вона не знала. Не роздивилась. Довго приходила до тями. Так довго, що коли дізналася про мене, було пізно щось робити. Бабуся, коли дізналася, була в сказі, обзивала маму останніми словами, а та була не винна.

Пропонувала навіть домовитися про аборт на пізньому терміні, але мама відмовилася. За її словами, я не був ні в чому винен. Я з’явився, а їй треба продовжувати жити. Вона правда любила мене, намагалася бути якнайчастіше поруч і шукала мені хорошого батька.

Хотіла забрати мене у бабусі. Тільки ось все пішло не за планом. Бабуся категорично відмовилася мене віддавати. Ще й пригрозила опіку нацькувати, і тоді мене точно забрали б у мами. Зв’язки у бабусі були.

А потім я сам відмовився з нею нормально контактувати. Мамі було боляче, але нічого вдіяти вона не могла. Не хотіла мене травмувати. Саме ця розповідь перевернула все до гори дриґом. Я боюся, що мама могла десь збрехати, а я ніколи не дізнаюся про це, адже запитати нема в кого.

Я намагаюся виконувати останню волю бабусі. Спілкуюся з мамою, потихеньку знайомлюся з її чоловіком та донькою. Вони не такі вже й погані. Виявляється, мама завжди розповідала сестрі, що вона має старшого брата. Дивно.

Я все ще не можу усвідомити те, що сталося, але маленький хлопчик усередині мене радий, що мама нарешті поряд. Тільки ось як усвідомити, що бабуся не була такою вже гарною, як я вважав.

КІНЕЦЬ.