Виходить, що знову зараз я зі своїм чоловіком не розмовляю, і знову Сергій мені каже, що в усьому лише моя вина. Але мені вже просто набридло, коли він відводить мене в сторону серед людей, і каже мені:

– Прошу тебе, ну стеж хоч трішки за тим, що ти говориш!

Правду кажучи, я зовсім не розумію, що я роблю, чи говорю не так? Говорити правду мені не можна, висловлювати власну думку також. А ще у мене, зі слів чоловіка, зовсім немає гарного почуття гумору, тому мені не можна жартувати – все не смішно і не розумно!

Що, мені постійно мовчати тепер? Щоб я не сказала, все не так, чомусь, і не на часі. Сергій вже не хоче брати мене з собою до друзів та знайомих, і навіть до своєї рідні намагається поїхати сам.

Одна подія, яка запам’яталася негативом мені, трапилася відразу після нашого весілля. Запросили ми з Сергієм гостей з приводу того, що заїхали в нову орендовану квартиру, ну щось типу новосілля маленького святкували тоді.

Зібралося чимало людей: і рідня, і друзі, і колеги мого Сергія. Справа дійшла до того, що всі присутні стали розповідати якісь анекдоти.

Ось і я під загальні веселощі згадала кілька смішних невеличких байок з інтернету, які прочитала колись, і теж розповіла щось смішненьке. Всі щиро сміялися, а Сергій мій спохмурнів відразу. Потім мене відкликає у сторону та став говорити:

– Та помовч ти хоч єдиний раз! Анекдоти твої старі та не смішні, і розповідати ти їх не вмієш зовсім!

Я виправдовувалася:

– Але ж всі люди щиро сміються!

Але він сказав, що всі сміються або для годиться, або наді мною – як це у мене погано виходить. Я засмутилася, і тоді вийшла у нас суперечка при гостях. Після цього жартувати я перестала зовсім.

Таких випадків було багато, всіх відразу не згадаєш, але часто і густо Сергій постійно робить мені зауваження в усьому, а особливо перед іншими людьми. То я не так зроблю, то я не те скажу.

Здавалося б дрібниця, але за стільки часу нічого не змінилося і сумно від того. Тому я просто тепер мовчу, навіть, коли хочеться щось сказати, адже чоловікові це не сподобається, як завжди.

Та один випадок засмутив мене найбільше. Одного разу батьки Сергія зробили ремонт в кімнаті квартири своєї, запросили мене з чоловіком все це оцінити. Щиро кажучи, мені відразу не сподобалося все це, як я тільки ввійшла!

Ну як таке може подобатися? Дешеві якісь матеріали, це видно відразу, кольори не поєднуються між собою, на меблі так і залишилися старі. Сергій відразу мовив:

– Дуже красиво, тато й мамо!

А я правду сказала: мені не подобається. Батьки Сергія дуже засмутилися, а він відразу сказав, що нам з ним вже пора йти додому. Я обурилася цьому: ми ж всі рідні люди, що тут такого?

У мене нормальна критика. Невже я не можу висловити свою думку? Сергій сказав, що це нетактовно та негарно, по відношенню до його рідних. А я пояснила, що я нікого не ображала і навіть недоброго наміру не мала, просто висловила свою думку і все.

І так у всьому та постійно на кожному кроці: то скаже при всіх, щоб я мовчала, то в сторону відведе і насварить. Дійшло вже до того, що я вже й слова сказати не можу при людях, боюсь щось лишнє мовити, бо кому-кому, а Сергієві я точно своєму ніколи не вгоджу. Чоловік продовжує говорити:

– Вдома при мені кажи вже все, що завгодно, я вже звик до цього, але при інших краще мовчи, щоб мені соромно за тебе не було.

Але ж навіть є в народі таке прислів’я: «Краще вже гірка правда, ніж солодка брехня». Тільки щось воно не підтверджується, на жаль, в моєму житті.

Останнім часом все сходиться у нас до того, що я відчуваю, що наші відносини вже зовсім не такі добрі, як були спочатку, а прожили ми всього трохи більше року.

Чоловік зовсім не поважає мене, як людину і останнім часом мені все ясніше все це стає. Я йому ніколи нічого не забороняю говорити та завжди прислухаюся до його думки. Чи варто жити з такою людиною поряд, якій більше чужі люди цікаві, ніж ти?

Джерело