Баба Маня рано втратила чоловіка і виховувала сина одна. Вася був хлопчиком м’яким, жалісливим. Але одружився він на жвавій дівчині. Працювала та в продовольчому магазині і щовечора приносила додому по пляшечці біленької.

Баба Маня боялася, що зіп’ються. Так і трапилися. Через це і роботу втратили, а потім і красти стали, зв’язавшись з якоюсь зграєю таких же, як вони. Навіть у баби Мані з дому винесли все, що можна було.

Від переживань у неї віднялися ноги, і вона сама ж попросилася в будинок nрестарілих. Сусідкою по кімнаті у неї була баба Катя. Баба Катя після удару абияк все ж пересувалася.

Тому в день, коли очікували відвідувачів, вона ретельно пройшлася ганчіркою по всіх кутках. Умаялась і теж вляглася на ліжко. Історія баби Каті була дещо іншою.

Син у неї був цілком успішним, працював інженером на заводі. Син з родиною жив у комуналці. Отримати квартиру скоро їм не світило, тому син упросив батьків nродати свій будиночок в селі і переселитися до них. Дивишся, і з квартирою справа піде швидше, тим більше, що чоловік баби Каті був ветераном війни.

Так і сталося, квартиру вони отримали, людям похилого віку виділили окрему кімнату. Ось тільки насолодитися старістю не вийшло. Чоловік баби Каті тихо згас – не по серцю йому було життя в місті. Ось тоді з нею і стався удар. І хотіла б піти слідом за чоловіком, та видно не доля.

Доглядати за свекрухою невістці було в тягар. Почалися скан дали і пирхання. Баба Катя на неї не ображалася і попросила сина влаштувати її в будинок nрестарілих. Син пручався, але не довго.

І ось вони, дві руїни, доживають разом і чекають своїх синів сьогодні в гості. Син баби Каті за цей час потрапив до в’язниці, одумався і писав матері покаянні листи. Сьогодні якраз закінчувався термін його ув’язнення. Невідомо ще, встигне приїхати чи ні. Добре, що хоч у баби Каті син позитивний.

Час минав надвечір, ніхто бабусь так і не відвідав. Але тут зайшла ме дсестра Ганнуся: – Баба Маня, а у вашого сина родима пляма на шиї є?

– Є, – баба Маня аж стрепенулася.

– Ну, танцюйте! Тут він, у нас в підсобці.

Прийшов брудний, замерзлий, сидів там і nлакав. Соромився вам на очі здатися в такому вигляді.

– А як же мені мого хлопчика зігріти, нагодувати? Аня весело засміялася: – Не хвилюйтеся, вже обігріли і нагодували вашого хлопчика. З ранку прийде Вас відвідати. Так що, спіть спокійно.

Баба Маня подивилася на сусідку. Та лежала, втупившись у стелю. Баба Маня перелякалася-чи жива? Потім помітила, як по скроні її котилася сльо за. “Поплач, мила, поплач. Дивишся, полегшає ” – подумала баба Маня.

КІНЕЦЬ.