Мій чоловік старший за мене на 17 років. Чоловік працює, я займаюся дітьми, вожу на заняття, допомагаю з уроками, розводжу гуртками. Чоловік займає хорошу посаду на роботі, одержує хорошу зарплату.

У принципі, непорозуміння ми не маємо, кохаємо одне одного. У чоловіка, звати його Андрій, є одна особливість, яку я ніяк не можу витлумачити, жадібність чи обачність.

Він дуже багато допомагає матеріально друзям, може комусь купити квиток на автобус чи потяг та допомогти з відпочинком. Але коли справа стосується відпочинку з сім’єю та з дітьми, а ми відпочиваємо тільки з дітьми, то він починає дуже економити, тобто із найнормальніших місць, він вибере найдешевше.

Наприклад, він все вибирав і вибирав, і в результаті ми поїхали відпочивати на 10 днів з маленькими дітьми, і в тому готелі не було гарячої води, може, через такі проблеми він і був найдешевшим. У результаті діти захворіли, і відпочинок був зіпсований.

Ви не подумайте, чоловік їздить на машині преміум класу, купує собі все дуже дороге. Коли він їздить один відпочивати, з друзями, він ходить у дорогі ресторани, замовляє собі колекційні дорогі напої, їсть устриці і так далі.

Але коли ми рідкісний випадок вибираємось вчотирьох з дітьми, ми живемо в досить мізерних умовах. Я не розумію, що це жадібність для нас?

Навіть в ресторан ми йдемо завжди подешевше. Страви замовляє такі самі, на підпочинку замовляє дитині пюре та сосиску, навіть без салату.

Коли йдемо в піцерію починається зовсім незрозуміле. Замовить найбільшу, але найдешевшу піцу. Навіть не дивиться з цим вона, головне, що там 1 500 кг і вистачить на всіх.

КІНЕЦЬ.