Мені якось стало не по собі, бо моя Інна винить у такому житті мене. Але невже їй так заважає дитя? Дочка як подорожувала, так і продовжує подорожувати. Чоловік її у всьому підтримує. Ну не розумію я її образи на мене. Колись прийде час і вона мені подякує, тільки до того часу вона має “подорослішати” нарешті. Дівчині 35 минуло, а замість того, щоб мамою гарною стати, вона другу няньку найняла!

Мені якось стало не по собі, бо моя Інна винить у такому житті мене. Але невже їй так заважає дитя? Дочка як подорожувала, так і продовжує подорожувати.

Чоловік її у всьому підтримує. Ну не розумію я її образи на мене. Колись прийде час і вона мені подякує, тільки до того часу вона має “подорослішати” нарешті. Дівчині 35 минуло, а замість того, щоб мамою гарною стати, вона другу няньку найняла!

Здається, я ніколи не думала, що знайду себе в такій ситуації. Моя донька, Інна, вже має 35, а поводить себе так, наче тільки вчора вона пішла в перший клас.

Вона завжди була такою енергійною і амбіційною, завжди прагнула до досягнень у своїй кар’єрі та житті. Тож, коли вона вийшла заміж, і розпочала з Денисом успішну кар’єру, я була щаслива за неї.

Вони подорожують, мають чудовий ресторанний стиль життя, і, здається, у них все під контролем.

Ми завжди мріяли про внуків, але час летить, і наші сподівання так і не здійснилися. Інна і її чоловік, Денис, мають все, що їм може знадобитися: гроші, красивий будинок, навіть хатню робітницю, яка допомагає з домом і приготуванням їжі.

Більшість людей з набагато нижчим рівнем життя мають дітей, а мої діти не хочуть. Це завжди була більша халепа для мене, ніж для Інни.

Тому, коли Інна раптом заявила, що вона при надії, я була дуже щаслива.

Мої мрії нарешті здійснилися! Проте, радість швидко змінилася на здивування, коли Інна сказала, що планує найняти няню для дитини. Це здавалося дивним, але ми думали, що вона просто хоче трошки підтримки, особливо на початку.

Але справа пішла далі. Після появи на світ дитинки Інна зробила все, щоб уникнути материнства.

Вона продовжувала працювати, мандрувати, а її чоловік підтримував її в цьому. Няня була завжди поруч, згодом стало навіть дві няні, а Інна здається, забула, що вона має дитину взагалі.

Сьогодні я вирішила поговорити з донькою, яка новонароджену дитину віддала майже повністю на виховання няням. Та до правди я не була готовою.

Донька звинуватила мене у всьому, що сталося. Інна сказала, що якщо б я не наполягала з дитям, то вони б досі жили вільним життям.

Невже це нормально?

Що скажете?

Джерело