Вийшла я заміж за Артема 10 років тому, народился у нас двоє діток-погодок. Не легко було, але ми справилися. Зараз я чекаю третю дитинку. Мама чоловіка живе навпроти нас – через дорогу. А моя рідна матуся полинула на небеса, коли я була ще студенткою.

Про свекруху можу сказати багато хорошого, але водночас я від Ніни Романівни так втомилася, що просто сил немає. Розповім трохи про неї – вона давно розлучена, батько чоловіка вже давно у засвітах. Свекруха все своє життя прожила зі своєю мамою. як вже також провела в останню путь, ще до нашого з Артемом весілля.

Коли ми з чоловіком надумали одружитися, його мама вирішила, що житимемо у неї, хоча і в мене, і в Артема були квартири. Його квартира всі ці роки здається і гроші забирає свекруха.

Я після весілля жити з Ніною Романівною відмовилася, адже це смішно – мати дві окремі квартири і жити з нею. Та їй було так самотньо, що вона почала ходити до нас щовечора і сидіти по 2-3 години. І так тривало 10 років, поки мій терпець не урвався.

Я втомилася від її відвідин. За все своє життя моя свекруха не навчилася готувати, у свої 65 вона не знає, як зварити борщ. Цеж навіть курям смішно! Пюре вона, звичайно, приготує, але на цьому її кулінарні здібності закінчуються. Всі свята вона у нас, навіть свій день народження протягом кількох років вона відзначала у нас, я накривала стіл, свекруха кликала свою подружку.

Артем маму постійно виправдовував, мовляв, мамі ніколи готувати – вона працює. Але люди, графік у неї був з 10.00-17.00, працювала вона сама на себе. Не можна на себе одну щось приготувати? Так мало того, що вона їла у нас, вона ще й брала з собою їжу додому.

Останні півроку взагалі могла прийти, поїсти і навіть посуд зі столу за собою не прибрати. Я просила, щоб чоловік із нею поговорив, що не треба ходити до нас щовечора, у мене теж має бути особистий простір. Хай хоча б не приходить, коли Артем на роботі.

Але чоловік нічого поганого у візитах не бачить. І ось кілька місяців тому я їй і висловила все, що думаю. Ой ле-ле, що було, скільки волань. Але наче допомогло. На якийсь час наче все стало на своє місце. А зараз знову розпочалося – зі свекрухи як з гуся вода.

Днями пішла я з дитиною до магазину за обновками, так Ніна Романівна накинулася на мене з претензією – чомусь я її не покликала з собою, мовляв, я її уникаю. Відповідь, що я хочу провести час з дитиною, їй не зрозуміла.

Якщо я не дзвоню мамі Артема протягом дня, то вона починає говорити щось в такому стилі: “А якщо бабусі погано стало, а ви не дзвоните?”

Я ще маю протягом дня з нею по телефону говорити кілька разів. Аще мене дивує іноді її поведінка. Купує собі нові речі, але не носить їх, зробила ремонт у квартирі, але не користується кухнею, у ванній не миється, все береже.

Якщо я дітей одягаю в нові речі, починає мені розповідати, що на подвір’я можна вийти й у старому. І так можна продовжувати до безкінечності.

Чоловік якось відсторонився від цього і звинувачує мене, що це в мене такий важкий характер, що я не можу з його мамою спільну мову знайти і несправедливо до неї ставлюся.

Якби не мої почуття до Артема, давно пішла б. Він дуже любить дітей. Діти також люблять і батька, і бабусю. Але я на жаль не можу удочерити свекруху, я не можу приймати її щовечора, а якщо мені треба піти кудись ввечері, то ще й пояснювати їй, чого це мене ввечері вдома не буде.

Але найсумніше, що до чоловіка достукатися не можу і пояснити йому. Хоч і намагаюся, але він мене не чує. Як мені бути? Дякую заздалегідь за поради. Всім добра й злагоди!

Джерело