Хочеться заплакати від туги за минулим. Пишу свою сповідь, а в очах стоять сльози.

Мені 32 роки. Колись я почувала себе гарною, впевненою і йшла з гордо піднятою головою. А що зараз? Ким я стала з ним!

Познайомилися у 26 років, а через рік я дізналася, що чекаю дитину. Ми не місцеві, я собі винаймала квартиру, а він із батьками та братом — собі.

На сьомому місяці вже треба було щось вирішувати і жити разом, і я з животом бігала, шукала нам квартиру. Він працював, при тому що я теж працювала, тоді я думала так краще, він казав, що хоче заробити нам на житло.

На восьмому місяці я потрапила до лікарні, за тиждень він жодного разу не прийшов – робота. Тоді я це підтримувала, думаю, дитина ж, гроші будуть потрібні, хоча, що це за робота, що не можна на 2 години відпроситися.

Дитини не стало ще до народження. Наступного дня мене відпустили додому, а він залишив мене з мамою моєю та сказав, що на пару годин на роботу, а приїхав уранці.

Я знаю, що був на роботі, але як мені тоді потрібна була підтримка. Його підтримка.

Два місяці страждала і в цей період по роботі йому зробили візу, але йому не треба було летіти, а просто начальник сказав, що, мовляв, полетіли на 2 дні, щоб віза не пропала. І він полетів.

Як я його благала не летіти! Я тоді не могла бути одна, цей біль втрати, моє серце розривалося, я взагалі ночами не спала, а він узяв і полетів.

Потім операція із загальним наркозом — він на роботі, каже, їдь уранці, а я приїду за кілька годин, а приїхав о 7-й вечора, коли мене вже відвели з лікарні.

Я хворіла, коли я вперше почула про діагноз, був повний шок, а перед цим ми посварилися, але на шляху від лікаря я йому зателефонувала, тому що мені моторошно і страшно, я повідомила його, коли приїхала додому, він просто запитав: “це все?”. І ліг спати без жодного слова підтримки!

А ті гроші, що він заробляв на дитину, він віддав братові (просто тому, що той поїхав жити у село, його подруга потягла за собою та щоб йому було харчі). Віддав $1500, при тому, що ми самі були не в кращому становищі, йому стали виплачувати не всю зарплату, а давали мінімум, мені теж затримували зарплату.

Я все терпіла. Я взагалі про гроші дізналася через час, і він сказав, що типу брат сам узяв (він ті гроші зберігав у мами, він не приніс їх, коли ми стали жити разом, а я принесла вдвічі більше, збирала, бо думала, що дитина буде).

Вважає, що ми маємо допомагати його братові (живе у батьківському будинку в селі) при тому, що нам його батьки допомогли за весь час максимум 5000 гривень і то при тому, що туди ми їздимо за свої гроші, їжу теж веземо, хоч у нас із грошима дуже важко.

А тут померла бабуся, яка з братом проживала, вона на нього залишила хату, на кшталт він же рік її доглядав, а ще за 3 роки до цього вона нам дала гроші, тепер виявилося, що ми повинні все повернути. І взагалі я особисто зі своєї кредитки дала 11 тисяч на витрати, тому що він сказав, що всі гроші повернуть батьки.

А через тиждень виявилося, що ми маємо самі цей борг погасити. Я в такому шоці зараз.

Бабуся казала, що на кшталт брат нехай ховає, за те що хату йому залишила, я особисто чула, а виходить, що я це зробила за свої гроші! У батьків така ж зарплата як і у нас, тільки у нас витрат більше, квартира орендована, але вони ниють постійно, що немає грошей.

А у нас їх реально немає, бо ми ще платимо його аліменти, а вони допомагають лише братові, і в селі у них ми не беремо, все від моїх батьків возимо. Він ще до мене так ставиться.

Весь будинок на мені, магазини, прибирання, прання, прасування, приготування. А якщо він раз на місяць витратить годину на прибирання, то це свято для мене.

Я працюю, заробляю не менше, навіть буває більше, мені ще допомагає мама, тобто, забезпечення більше на мені. Взяти минулий місяць, коли його зарплати вистачило на підлогу квартири, заплатити аліменти, на проїзд на роботу, хоча, напевно, чоловік зобов’язаний забезпечити сім’ю житлом та продуктами.

Це не рахуючи витрачених грошей. Того, що лишилося, навіть йому на їжу не вистачить, не кажучи про мене.

Я постійно чіпляюся хоч за щось, хочеться сім’ї, але розумію, що не такої сім’ї я хотіла, мріяла про гарне весілля. Я через домашні справи стала постійно втомленою, мені нічого і не куди не хочеться, всі мої подруги тільки по телефону.

Я раніше завжди на підборах, гарна, у сукні, а зараз джинси та кеди, бо треба якнайшвидше додому борщі варити. Я йому казала, що шукаю іншу роботу, притому він сидить з ранку до ночі на своїй.

На попередній його кинули на гроші, а я говорила, що ця людина вже кидала людей, не платить — йди, йому винні шість тисяч доларів. Ось читаю і думаю, як мені припало в це все вляпатися, і як звідси вибратися.

КІНЕЦЬ.