На появу невістки в своєму домі я чекала так, як ніхто. У мене ніколи не було доньки, і я вирішила, що коли мій єдиний син одружиться, я отримаю ще й дочку.

Сама я в свій час кілька років в невістках провела, жила разом із свекрухою, а характер у неї був, м’яко кажучи, не цукор, і я біля неї таку школу пройшла, що ворогу не побажаєш. Тому я з усіх сил старалася, щоб у нас з чоловіком було окреме житло, і щоб ми змогли жити окремо від свекрухи.

Ми отримали квартиру (чоловікові на роботі дали),і відтоді наше життя змінилося в кращу сторону. У нас народився син, ми намагалися виконати всі його бажання і сподівання, бо хотіли, щоб у нього все було якнайкраще.

Все так і було, я була цілком щаслива. А три роки тому не стало раптово мого чоловіка, і моє життя змінилося до невпізнання.

У нас вийшло виростити прекрасного сина і я думала, що самотність на старості років мені не загрожує. Але все раптом раптом змінилося з появою в домі невістки. А все через те, що я не порозумілася з нею, не змогла знайти спільної мови.

Мені здавалося, що це доволі поширена проблема, тож не концентрувалася на цьому, сподівалася, що воно якось само мине. Адже я теж не була близька зі своєю свекрухою.

Але якщо я з повагою ставилася до своєї свекрухи, то моя невістка мені відверто хамила. Як я не намагалася з нею знайти спільну мову – нічого не виходило.

Вона не дозволяла мені бачитися з онуками і не пускає мого сина до мене. Вкрай рідко мені вдавалося його побачити. От і виходить, що живу одна у своїх хоромах.

А мені дуже хочеться, щоб у квартирі лунав дитячий сміх. Хочеться дивитись, як ростуть онуки. А син не може поставити свою дружину на місце. Мабуть, потрібно було спочатку налагоджувати стосунки з невісткою. Тоді було б усе нормально. Тепер уже немає бажання контактувати із нею.

Невже невістка не розуміє, що мені дуже погано? Крім них, у мене немає нікого. Я ж їм нічого не жалію, передаю і гроші, і продукти, і подарунки, та все це в очах невістки не ціниться.

У неї був день народження, я купила їй золотий ланцюжок, так вона навіть не подякувала. А потім  чула, як вона на кухні казала сину, що це давно не модний ланцюжок і вона завтра ж його здасть в ломбард.

Ситуація неприємна, але що поробиш? Син її любить, а його щастя для мене на першому місці.

Щодня мене мучить туга. Мені дуже боляче, що я присвятила життя синові, а тепер опинилася в незручній ситуації. Я постійно плачу від того, що я розумію, що нікому не потрібна.

Я знову зателефонувала невістці і покликала її у гості. Вона знову повідомила, що не приїде. Не розумію, в чому я винна, що я зробила не так, але мені хочеться все виправити. Я готова на все, щоб повернути прихильність близьких. Погано бути одній.

Сумно і від того, що син повністю став на сторону своєї дружини, а про маму він забув.

Це зараз нормально? Чи все ж, в нашій сім’ї таки відбувається щось не так? Якщо що, то як все виправити?

Джерело