Мама мене виховувала з шести років одна. Тато аліменти платив, але через раз, тому маму я не бачила, оскільки щоб нас обох прокормити, їй доводилося важко працювати вдень і вночі. Я ж думала мені скучно, бо в мене немає ні брата ні сестри, але все геть не так. Життя мами показало те, що я не готова до таких випробувань, а тому й до дітей!

Я не хочу прожити таке життя, як мама, яка важко працювала, щоб забезпечити нас. Тому я вирішила  для себе, що не хочу дітей.

Я завжди хотіла дітей. Ще в дитинстві, коли я штовхала перед собою коляску з лялькою, я сказала мамі, що хочу ще одну і коляску для двійні. Я вже тоді уявляла собі, що у мене буде велика родина, багато дітей, а коли постарію, то й онуків.

Я сама єдина дитина. Мама привела мене на світ доволі рано, їй був 21 рік, і вона виховувала мене одна з шести років. Тато пішов до іншої жінки і надсилав аліменти дуже рідко, тому наше життя не було казкою. Я не була щаслива і завжди думала, що це тому, що в мене не було братів і сестер.

Але коли я виросла, я почала розуміти, що це було головним чином тому, що моя мати мала кілька робіт, майже не була вдома і просто працювала, щоб утримувати нас. Я не їздила у відпустку до двадцяти років, кожне літо проводила у жаркому місті і тинялася вулицями, поки мої однокласники їздили на море.

Коли я переїхала з дому після закінчення школи, я вирішила жити іншим життям, ніж моя мама. Вона мені подобається, я її дуже поважаю за те, чим вона пожeртвувала заради мене, щоб я могла жити відносно нормальним життям і харчуватись нормальною їжею, але я не хотіла такого життя.

Я зустріла Бориса на своїй першій роботі. Він був на кілька років старший, ми досить швидко зійшлися і прожили разом три роки. Я думала про те, щоб створити з ним сім’ю, але завжди боялася, що щось не вийде і я в кінцевому результаті стану, як моя мама – матір’ю-одиначкою. Я так довго відкладала з серйозними намірами, що Борис покинув мене.

Те ж саме сталося з іншим хлопцем, Дмитром. У нього була хороша робота, він хотів піклуватися про мене, але я наполягала на тому, що я повинна мати власні гроші, я повинна мати можливість піклуватися про себе, але я ніколи не могла заощадити достатньо грошей, щоб почуватися комфортно. Дмитро зрештою теж пішов.

Мій останній хлопець, з яким я була майже вісім років, покинув мене пів року тому. Причина та ж…

Зараз я живу сама і потихеньку приходжу до думки, що дітей у мене не буде. Я не можу ні на кого покладатися, я не хочу прожити таке життя, як моя мама…

Мама мене розуміє. Вона сама пройшла через це, але завжди каже мені, що її досвід не повинен заважати мені жити життям своєї мрії. Але я живу навіть без дітей, просто трохи тихіше і часом безлюдніше, ніж я собі уявляла.

Хтось погоджується зі мною?

Чи все ж я не права?

Джерело