Олена мила посуд, коли з роботи повернувся чоловік Сашко, і зайшовши на кухню заявив:

– Олено, не можу я більше тут жити. Ти сама пропонувала все чесно. Я не юлитиму і не приховуватиму. Так, зрадив. Але вона така, – чоловік замріяно закотив очі.

Олена дивилася на свого чоловіка, по суті, дорослого хлопчика. Йому 35, а нічого про життя не знає. Спочатку мама опікувалася, потім Олені довелося всі турботи перекласти на свої плечі. І куди він далі?

– А про дочку ти подумав? Їй 12 років, перехідний вік. Жити ми на що будемо?

Сашко не думав, а мріяв про нову дружину, нове життя. Нудно йому стало.

Мама сказала свою звичайну приказку – а я говорила.

Інфантильного зятя вона недолюблювала. Що це таке, чоловік у хаті, а все робить дружина. І обід готує, і шпалери клеїть.

Свекруха висловилася також у своєму стилі – філософськи. Її, крім власних недуг та городу, вже нічого не хвилювало.

– Не ти перша, не ти остання. Скажи дякую, що квартира твоя, ділити Сашко не буде. А що дочка? Вона виросте, свою родину заведе. Ми маємо з коханими жити.

Від свекрухи та сина чоловік пішов, не проживши з ними і п’яти років. Теж, напевно, з кохання. Олена на весіллі бачила, як свекруха дивилася на свого колишнього. Очі були сповненні образи.

Так і почалося у Олени життя матері одиначки. Сашко передавав невеликі суми, іноді приносив подарунки. Дочка фиркала, не потрібні мені ці ляльки. Олена знову зітхала, не чоловік, а великий хлопчик. Свекруха приносила дешеві цукерки та докладно випитувала онучку про оцінки в школі. Катруся і тут фиркала, одразу тікала. З почуттям виконаного обов’язку свекруха велично йшла.

Чоловік, як не дивно, пристойно заробляв, тільки за відомостями він мав інші суми, маленькі. Вони не розлучилися, тож на аліменти вона не подавала. Олені довелося шукати другу роботу. Мати на пенсії, отримувала зовсім небагато, Олена і їй переказувала невеликі гроші щомісяця.

Так вони й жили майже рік, ледве зводячи кінці з кінцями.

– У Катрусі скоро буде братик чи сестричка, – порадувала Олену безжурна свекруха. – Ви на розлучення подавайте, навіщо безбатченків ростити.

Олена усміхнулася. Та хоч завтра і на аліменти одразу подам, вирішила вона.

У суді їм дали місяць на роздуми.

А за 5 днів зателефонувала свекруха. Олена насилу зрозуміла, що з Сашком сталася біда – він в палаті лежить. Лариса Григорівна просила Олену доглядати чоловіка.

– Він же твій чоловік! Ви ще не розлучилися. Грошей на доглядальницю немає. Я вже без сил. Ти повинна.

– А що ж нове кохання?

– Оля в положенні, їй не можна хвилюватись.

– А мені, значить, треба? А де гроші, він же непогано заробляв?

– Я в ці справи не лізу, – гідно парирувала Лариса Григорівна.

Олена погодилася допомогти, і кілька разів сходила до колишнього. Він виглядав якимось схвильованим.

А ще за тиждень свекруха видала черговий шедевр.

-Ти повинна забрати Сашка і доглядати його, він прописаний у твоїй квартирі і він твій чоловік, – заявила свекруха при зустрічі і додала свій улюблений девіз, – а як же інакше.

– Скажіть, кому і за що я винна? – сказала Олена.

– Ти дружина, ти повинна завдячувати чоловіку!

– Мої борги та обов’язки як дружини закінчилися ще рік тому. Сашко мене покинув, а не я пішла. І ми на етапі розлучення. Ви можете його до себе забрати, раз нове кохання не хоче його вдоглядати.

– Ах, ось ти яка! Пропонуєш вагітній та старенькій жінці за своїм чоловіком доглядати! Це твій обов’язок. Я була про тебе кращої думки. Це батько твоєї дочки, а ти лишаєш його у скрутну хвилину!

– А може, це він мене залишив?

Сашка забрала Лариса Григорівна. Вона всім родичам, знайомим та сусідам повідомила, що довелося взяти кредит для догляду за сином, а від дружини ні допомоги, ні грошей не дочекаєшся. І мама Олени чомусь стала на бік свахи.

– Оленко, треба допомагати, всі ми можемо опинитися в такому становищі.

– Мамо, ти ж знаєш, я на двох роботах, Сашко перераховував копійки. Він мене покинув. А  його співмешканка чекає дитину.

– Та нікого вона вже не чекає. Лариса промовилась.

Олені довелося у вихідний їхати до свекрухи та влаштовувати там прибирання, закуповувати продукти. Більше нічим вона не могла допомогти. Дочка із нею не їздила. Сашко якось змарнів, дедалі більше мовчав.

Олена одного разу після чергового візиту, вийшла з під’їзду свекрухи і опустилася без сил на лаву.

– Уявляєш, на старості років доглядає слабого сина! А що робити? Дружині він, раз занедужав, не потрібен став! Залишила його, навіть про дочку не подумала. Поки з чоловіком було все нормально і гроші приносив, і потрібний був. А як біда сталася – забирайте, мамо, до себе.

Олена застигла. Поруч сиділи дві жінки похилого віку і обговорювали її життя. У версії свекрухи.

Ноги моєї тут не буде, вирішила Олена. Спочатку вона хотіла піднятися і висловити все Ларисі Григорівні, але потім стомлено помчала додому.

Як їх переконати і навіщо це потрібно? Коли чоловік пішов і залишив її з дитиною майже без допомоги, ніхто не засуджував її. Справа життєва, скільки таких прикладів. А зараз про свекруху кажуть – ось справжня мати, а Олена залишила чоловіка в біді.

Увечері вони разом із Катрусею дивилися фільм. Олена не вникала у сюжет, вона поглядала на доньку і думала: Чи зрозуміє вона її, і чи не засудить?

А ви як думаєте?