Залишили Cвекрусі ключі від квартири, щоб поливала квіти, а вона понаводилася до нас із перевірками
Я б не назвала свого чоловіка Льошу маминим синком. Навпаки, це самостійна людина, він вміє приймати виважені рішення, добре заробляє, відповідальний. Коротше, дорослий чоловік, що відбувся в житті. А з мамою, тобто моєю свекрухою, у нього просто теплі стосунки.
Але мої взаємини з Галиною Петрівною нещодавно мало не зіпсувалися. Причиною став ключ від нашої квартири, вручений свекрусі, щоб вона поливала квіти. Ми зібралися тиждень відпочити в Єгипті, а старенькій зробили дублікат.
– Галина Петрівна, – сказала я перед від’їздом, – ось це від верхнього замку, це від нижнього. Заїжджайте до нас, поки будемо відсутні, дивіться, чи все гаразд із квартирою. Квіти полийте, рибок погодуйте. Ну, ви знаєте.
– Зрозуміла. Звичайно, зайду, – Петрівна подивилася на мене з теплотою матері, – ти, Наталя, не переживай.
Я і не переживала – провела відпустку, повернулася в піднесеному настрої. А далі… життя потекло своєю чергою. Робота, дім, сон. Але мені стало здаватися, що у нас у квартирі завелися… привиди.
Наче речі ввечері лежать не там, де ми залишаємо їх уранці. Чоловік теж помітив, але списав усе на втому. Погодилася – краще так!
І ось якось приїжджаю я додому раніше. П’ятниця, усі справи в офісі закінчила. Сказала начальнику, що до понеділка турбувати мене не варто, і поїхала. Так ось, відчиняю двері і бачу в передпокої… черевики свекрухи. На вішалці її осінній плащ. Сама вона сидить на кухні, розглядає наші комунальні рахунки.
Миттю все стало на місця. Жодні це не привиди – просто свекруха далеко не вперше навідується до нас додому, поки ми працюємо.
– Галина Петрівна, а ви тут що робите?!
– Ой, Наталя, – свекруха підскочила на стільці від несподіванки. – А ти що так рано сьогодні?
– Нормально я сьогодні. Коли хочу, то до себе додому і приїжджаю. Ви тут що робите?!
– Та ось подивитись прийшла, як ви живете. І знаєш, зауважень у мене до тебе багато.
З цими словами Петрівна підійшла до холодильника і, відчинивши його, глибокодумно дивилася на мене. Потім пішла у вітальню і з таким же виглядом показала на дрібні порошинки, що лежали на ламінаті.
– І? Що ви хочете сказати?
– Я хочу сказати, що ти нікчемна господиня. Чому немає супу? Де м’ясо? Чим взагалі харчується твій чоловік? Вибач, але я одружила його з тобою здоровим ситим чоловіком. А ти на що його перетворила?
– Так ми в ресторанах харчуємося переважно… Або додому замовляємо. Що не так?
– Це ж дуже дорого! До того ж, шкідливо. Так. Я прийду наступного тижня, і щоб холодильник був набитий куховарством. І щоб уборку зробила. Запустила все, пилом дихайте.
Таке мене обурення захлеснуло, аж страшно стало. Свекрусі ключі дали, щоб за нашої відсутності кактус поливала, а вона почала лазити по холодильнику з інспекціями. Хотіла вигнати Петрівну у грубій формі, але одумалася – не вистачало ще з чоловіком стосунку зіпсувати ненароком.
– Ключ! Зараз же!
– Ти чого репетуєш? – свекруха оторопіла від мого різкого вигуку.
– Я у себе вдома! Хочу і кричу! Ключ сюди швидко!
– Гаразд, гаразд… – Петрівна тремтячою рукою поклала ключі від квартири на трюмо у передпокої.
– І щоб такого більше не було. Ще раз спробуєте контролювати наше життя – розповім Льоші. Він вас ще дужче мене сварить.
– Ой, ні, йому не кажи, він же нервуватиметься …
– От і я про це, – раптом стало шкода стареньку, адже вона як краще хотіла, нехай і зі своїм «совковим» колоритом. – Галино Петрівно, ми добре живемо. Достатньо заробляємо для того, щоб не готувати. Ви не зрозумієте!
– Можливо … Гаразд, Наталю, ти вже вибач. Я не хотіла тебе образити. Вибач.
З цими словами старенька неквапливо пішла, човгаючи черевиками. У мене ж у горлі встав грудок. «Навіщо я так?!», – промайнула думка. Поринула слідом за Петрівною.
– Ось, візьміть, – сказала я свекрусі біля ліфта, простягаючи ключі від квартири. – Будь-коли, будь ласка.
– Та гаразд тобі, не треба…
– Беріть. Тільки не треба нас «інспектувати». Домовились?
– Домовилися!
Наступного дня я знайшла на плиті каструлю з гарячим борщем. Поруч лежала записка: «Скажи Льошці, що ти сама приготувала, йому буде приємно!»
Ось це інша справа. Замість критикувати, треба допомагати. Або хоча б не заважати.
КІНЕЦЬ.