Надія уважно спостерігала за онуком, який будує на підлозі великої кімнати разом із дідусем залізницю. Син із невісткою залишили його на один день, а самі поїхали на весілля до друзів, ось пенсіонери й розважали п’ятирічного Олексія.

– Ти знову? – кинув на Надю засуджуючий погляд чоловік.

– Досить вже видивлятися, краще приготуй нам фруктове желе.

– Ура! – одразу зрадів хлопчик. – Бабуся приготує смакоту!

Довелося вимикати телевізор і йти на кухню, хоч особливої радості від цього не було. Сумнівні думки давно не давали спокою Наді, але останнім часом вони прямо тиснули на неї. Іван на неї дуже сердився і просив не порушувати неприємну тему, а вона не могла.

– Як ти не розумієш, – ображалася вона на чоловіка. – Для мене важливо знати, чи справді Олексій наш онук чи ні.

– Тобі мало того, що він записаний на нашого Михайла і той називає його сином? – не розумів чоловік. – Вгамуйся вже, а то створиш зайві і нікому не потрібні проблеми своїми підозрами.

Але вгамуватися Надія не могла, щоразу вдивлялася в Олексія і шукала риси схожості з сином, тільки їх ніяк не вдавалося знайти. Причиною сумнівів були стосунки Михайла з Оленою, які далеко не одразу склалися добре. Вони познайомилися під час навчання у Києві, роман закрутили та до весілля готувалися, а потім несподівано розлучилися. Михайло тоді дуже переживав і батькам нічого не розповідав, шукав порятунку в роботі. Цілий рік чоловік ходив пригніченим і похмурим, а потім різко з’явився до батьків з несподіваною новиною, від якої вони довго прийти в себе не могли.

– Ми з Оленою вирішили одружитися, – сказав він тоді.

– Весілля влаштовувати не будемо, обійдемося просто розписом у ЗАГСі, тож вам не варто ні про що переживати.

– А до чого такий поспіх? – одразу розхвилювалася мати.

– Може, влаштуємо хоча б невелике свято для найближчих?

– Ні, не хочемо ми гроші витрачати, – вів далі Михайло.

– Скоро ви станете дідусем та бабусею.

Іван на новину відреагував спокійно, а Надя почала переживати і піддалася сумнівам, намагаючись і чоловікові передати переживання.

– Як ти не розумієш, може це зовсім не наш онук, – плакала вона після від’їзду сина.

– Майже рік Михайор з Оленою не зустрічалися, а тут несподівано така новина.

– І як ти пропонуєш дізнатися правду? – невдоволено говорив Іван.

– Я не питатиму, тому що можу передбачити його реакцію – буде сварка.

Кілька разів Надя намагалася натяками вивідати у сина хвилююче питання, тільки Михайло одразу починав закипати і на матір сердився. Їй доводилося мовчати, а молоді нічого не говорили. Розписалися по-тихому, жили у квартирі, отриманій Оленою у спадок, народився хлопчик.

– А раптом Михайло вирощує чужу дитину?

– Не могла заспокоїтися Надія.

– Він же у нас людина добра, довірлива і відповідальна. Олена спокійно могла його довкола пальця обвести, вмовити на шлюб заради дитини.

– Ти описуєш нашого сина, наче якогось не розумного, – ображався Іван.

– Невже ти думаєш, що він настільки наївний і дозволить з собою грати в такі ігри?

– Я дивлюся, взагалі нема нікому діла до моїх переживань, – сердилася Надія.

– Всі готові потурати невістці, очі заплющувати на підозри і мило їй посміхатися заради збереження хороших відносин.

Іван зазвичай на дружину за такі слова ображався і намагався скоріше з поля зору піти. Вона кілька днів сердилась, потім заспокоювалася, і до наступної непростої ситуації все здавалося нормально.

– Давай зробимо невеликий експеримент, – прибігла вона із кухні з черговою геніальною думкою.

– Потрібно зробити таємно тест.

– Зовсім вже… чи передивилася своїх ток-шоу на телебаченні? – намагався не підвищувати голос Іван.

– Ти вирішила не лише онука, а й сина втратити? Михайло за такі справи взагалі перестане з нами спілкуватися.

– У цьому немає нічого такого і йому, в принципі, не обов’язково знати правду, – виправдовувалася жінка. – Звичайно, син у лабораторію не піде, отже, порівнюватимемо з нашим матеріалом.

– Як це? – не розумів чоловік.

– Ну, тут, звичайно, не варто розраховувати на точний результат, – міркувала Надія. – Але у будь-якому разі, у разі підтвердження спорідненості з нами тест щось покаже.

Іван тоді здорово на дружину образився і Олексій, який тільки покликав на продовження гри, відволік його від поганих думок і бажання влаштувати сварку.

Але у свідомості Наді це бажання засіло настільки щільно, що вона вирішила провернути задумане за всяку ціну. Синові про це точно розповідати не збиралася, та й чоловікові краще не знати. Коли онука наступного разу залишили з ночівлею, Надія вже була готова – підготувала конверти, ватяні палички, вивчила інструкції, як узяти зразок. І все було зроблено…

– Я все одно зробила, як хотіла, – розповідала вона потім чоловікові. – Раз ти не можеш ні на що зважитися, значить, діятиму сама.

– Що ти наробила? – переживав почути відповідь Іван.

– Я сьогодні віднесла зразки для тесту, Олексія і свої, тож скоро ми дізнаємося правду, – самовдоволено міркувала вона.

– А що ми робитимемо з цією правдою? – одразу засумував чоловік. – Якщо не рідний, спілкуватись із онуком не будеш?

– Не знаю, але вважаю, що ми маємо право знати правду, і не треба з нас робити не розумних, – парирувала Надія.

Коли жінка провертала задумане, була впевнена в правильності вчинку і раділа з того, що скоро отримає відповідь на хвилююче питання. Але що менше часу залишалося до отримання результатів, то хвилюючіше ставало. Почала сумніватися і думати, як далі жити стануть, якщо спорідненість із Олексієм не підтвердиться.

Вона любила хлопця, тільки сумніви ці заважали нормально жити і щасливою почуватися, от і діставала всіх підозрами. Чим більше думала жінка про це, тим гірше ставало, тим більше вона переживала, зрештою злягла…

– Треба ж, яка ти молодець, – бурчав Іван, ходячи навколо дружини. – Сама проблеми на рівному місці створила, себе накрутила і нам усім проблем додала.

Наді було соромно та важко, бо до обіцяної дати отримання результату тесту залишалися лічені дні. У призначений термін сама збиралася до центру, тільки чоловік не пустив і пообіцяв поїхати за результатами та одразу ж звітувати телефоном про результати. Цілу ніч Надія не спала, хвилини рахувала і на телефон дивилася в очікуванні дзвінка чоловіка.

– Все нормально, – зателефонував Іван дружині одразу після виходу з центру. – Як я і припускав Олексій наш онук, і спорідненість підтвердилася з ймовірністю в сорок відсотків.

– Це точно? – намагалася вгамувати тремтіння Надя. – А чому тоді відсоток такий невеликий?

– Бо ми родичі другої лінії, – намагався спокійно пояснити Іван. – Мені співробітники пояснили, що більше у нашому випадку просто не могло бути. Так я не став навіть нести цей папірець додому, не хочу зайвий раз хвилюватись і згадувати неприємну історію. Тож підсумки подивився та одразу ж викинув, щоб ніхто випадково не знайшов.

– Міг би і мені привезти, – бурчала Надя.

– Звичайно, давай ще в рамочку на стіну повісимо, і згадуватимемо, – ображався Іван. – А потім, забудемо викинути, чи загубиться, а син чи невістка можуть побачити, ти сварку грандіозну хочеш?

Надія правоту чоловіка визнала, заспокоїлася і вперше за довгий час відчула полегшення. Їй захотілося весь світ розцілувати і одразу подарунків онукові накупити, щоб порадувати його при зустрічі.

Вже й невістка не здавалася жінці такою хитрою і спритною, як раніше, а Олексій бачився найкращим онуком у всесвіті.

Іван поспішав додому, купивши дорогою вказані дружиною продукти, і намагався виглядати бадьоро. Він щиро сподівався, що неприємна тема більше не підніматиметься у їхній родині. Вперше за тридцять п’ять років сімейного життя він обманув дружину в такій важливій справі.

Але так було краще для всіх, не варто їй переживати і хвилюватися. Раз сказав Михайло, що Олексій його син, так тому й бути, а всякі формальні тести нікого не повинні хвилювати.

Це чоловік вирішив одразу, як побачив негативні результати. Не вартувало їхнього щастя від спілкування з онуком таких дрібниць.

КІНЕЦЬ.