Не знаю, як забрати у свекрухи свою машину! Ніякі доводи мої на Ольгу Дмитрівну і мого Ярослава не діють. Три роки тому я вийшла заміж, а ще через рік у нас з Ярослави народилася донечка Мія.

На народження онучки мої батьки подарували мені машину. Я завжди мріяла про автівку, але їздити упевнено не встигла навчитися, бо разом з моїми батьками я з донечкою виїхала на два роки а Іспанію. Мої батьки і зараз там лишилися, а я два місяці тому повернулася додому в Україну до чоловіка.

Ми з чоловіком дуже скучали одне за одним і вирішили що далі так не можна, бо наша молода родина не витримає випробування далекою відстанню і довгою розлукою. Та і мені затишніше в Україні, чесно кажучи – тут все рідне, і люди, і земля.

Моя машина весь час була у Ярослава Україні. Аде чоловіку десь рік тому дали службову машину в користування, а моя перекочувала до Ольги Дмитрівни. Тобто автівка – моя, а їздить чоловікова матуся.

Ми живемо недалеко від Києва, в одному з найбільш близько розташованих до столиці містечок. І свекруха, і мій чоловік працюють в Києві, але на зовсім різних його кінцях. До того ж, Ярославу вже о 7.30 треба бути на робочому місці, а у Ольги Дмитрівни робочий день починається о 9 годині.

Це я до того пояснюю, що завозити маму на роботу Ярику дійсно не зручно. Але сполучення зі столицею у нас прекрасне, і раніше свекруха прекрасно добиралася на роботу громадським транспортом – маршруткою і метро.

Але за ці два роки все, бачте змінилося. Ольга Дмитрівна каже, що громадський транспорт зараз не надійний і без машини їй ніяк, та і звикла вона. У нас же все одно Ярикова службова є.

До того ж, я не вмію нормально водити, дитина маленька, тож на курси водіння я піду ох як не скоро і їздити на своїй машині все рівно не буду. Тож навіщо  вона просто стоятиме, якщо на ній так гарно їздить мама чоловіка. а він машину заправляє і доглядає за нею? Це їхні доводи.

Знаєте, в мені прост овсе кипить. Сьогодні мала з Ярославом серйозну розмову. Сказала, що або завтра вранці у мене ключі від моєї машини і сама автівка припаркована у дворі, або я збираю речі і Мію – і на квартиру до батьків, яка просто стоїть закрита.

Чоловік весь вечір зі мною не розмовляв, здається, дзвонив з балкону мамі. Подивимося, що буде на ранок, але я не жартувала! Я прекрасно розумію, що це кінець моїм добрим стосункам з мамою чоловіка, але, вибачте – не з моєї вини. Треба мати совість. Я вважаю, що я абсолютно права у своїй вимогі повернути мені моє.

А ви що думайте? Якби вчинила на моєму місці?

Джерело