Я по життю завжди була дуже зручною людиною, без збудованих кордонів, неконфліктною, під усіх підлаштовувалась, аби бути доброю. Тільки останні роки, будучи в терапії, я почала міняти себе.

Я вже віддалилася від деяких подруг-приятельок, як почала поводитися з ними так само, і мені все одно. Але ось уже не думала, що це торкнеться і найближчої подруги.

У ній я була впевнена ми навіть навпаки стали ближчими в останні роки. У неї теж характер не цукор, вона така людина, яка періодично йде в себе і нічого не каже.

Причиною може бути що їй щось не сподобалося (вона це не промовляє, а тримає в собі і карає мовчанням, поки не відпустить), або просто щось стригерило і вона в собі. Загальне коло дівчат вже звикли, навіть жартують на цю тему, вона «пішла в себе, скоро повернеться, як завжди».

Було і зі мною кілька разів, холод і ігнор з її боку, за підсумком ініціатором «що сталося» була завжди я, і все виправлялося. Але в останній поїздці все змінилося.

Все було добре, ніяких конфліктів, але як тільки ми попрямували до вокзалу, вона знову зникла. Я не брала в голову, знаючи її особливість, думала, мине, перший день, другий день, вона так само мовчала.

Якщо щось говорила, пропонувала я, то відповідала нормально, однозначно, не динаміла, але сама просто мовчала і ходила, опустивши голову.

Доходило до абсурду, ми просто йшли, я не знала який план на день, вона могла спонтанно зайти до закладу, не обговоривши, я йшла з нею, потім я йшла туди, куди я хотіла і вона зі мною фізично була разом, але весь цей час мовчання.

У кафе кожен у себе в телефоні, і жодного слова, навіть жодних чергових фраз типу передай сіль. На вулиці, замість того, щоб попросити мене її сфотографувати, ставила телефон на камені в автотаймері.

Одного разу взагалі почала йти швидким кроком, пішла сіла на камінь і дивилася в одну точку. Мене це все налякало, пишу нашій третій подрузі в істериці та проханнях поради, що робити.

Дійшли висновку, що це через недавнє розставання з хлопцем. У готелі запитала, чи вона хоче обговорити щось, чому без настрою, сказала, що все нормально.

Смикати я не стала, вона зазвичай ще й роздратовано відповідає в такі моменти, якщо діставати. Такий характер.

Варіант що це через колишнього відпав, коли ввечері в пабі (і ще вдень у кафе) ми познайомилися з 1-2 хлопцями, з ними вона була дуже товариська і активна, сміялася, жартувала, спілкувалася. Щойно з ними прощалися, у неї тут же жалобне обличчя та мовчання.

Третя подруга на моє прохання написала їй типу вона не в курсі, мовляв, як відпочинок минає? Та відповіла, що все гаразд.

Це була найжахливіша та дивна подорож у моєму житті. У результаті на вокзалі назад вона не почекала, поки я здам валізу, пішла нагору в кафе (у неї не було валізи) після я пішла до того ж кафе за інший стіл.

Коли їхали бачила здалеку, як вона пройшла на своє місце. Потім уже я не бачила її, просто поїхала додому, ось так без прощання, без діалогу взагалі.

Просто уявіть, у якому я здивуванні. У неї було таке жалобне обличчя всю поїздку, навіть офіціанти кілька разів пожартували, мовляв, чи все з нею добре (сидить опустивши голову вниз, ніби зараз заплаче, незадоволене обличчя).

Це була перша мовчазна подорож у моєму житті. Які були варіанти моєї поведінки?

Запитати чи все гаразд, чи через це? Я запитала.

Принижуватися, благаючи розповісти, що сталося, і чому вона карає мене мовчанням, я не стала, хоча раніше завжди виводила на розмову і тим самим була зручною. Неприємно від думки, що я завжди була зручною, що підлаштовується, зараз просто байдуже.

Жодного разу мене вона не питала, а чи все в тебе гаразд, а якби я зробила те саме (мовчала б), мене просто прийняли б за хвору людину і перестали спілкуватися.

Але якщо вередує хтось інший, то одразу «людей треба приймати з їхніми вадами, поговори, з’ясуй». Та скільки можна?

Мене ніхто не боїться втратити, а я боюсь. Як можна ось так взяти та зіпсувати поїздку, на яку так довго чекали?

Як можна перетворити її на жалобу якусь? Чому завжди я?

Але від неї такої поведінки справді не очікувала. Варіант, що вона завжди така у поїздках виключена.

Я знаю, як вона відпочиває зазвичай, і ми чекали на цю поїздку, планували розважатися. У результаті такий емоційний аб’юз та покарання мовчанням.

З третьою подругою гадаємо, перебираємо всі діалоги та події з минулого, не було нічого такого. Навпаки, надто догоджала, покликала до себе за день до виїзда залишитися на ніч (щоб зранку їхати легше), накрила на стіл, сніданок, купила ті булки, які вона любить, так і сяк, і дякую тобі.

Зараз зрозуміло не спілкуємося, я і не збираюся нічого з’ясовувати, як раніше.

Навіть не знаю, яких порад я чекаю, просто хотілося виговоритись.

КІНЕЦЬ.