Коли теща сказала, що хоче приїхати до нас у гості на декілька днів, то ми з жінкою погодилися. Адже Наталія Василівна живе у Київській області, а ми в Івано-франківській.

Самі розумієте, що відстань ого-го велика і ми вкрай рідко бачимося. 

Хоча коли наші сини були малі, ми досить часто возили їх у село до тещі. У неї там великий будинок та подвір’я, розкладний басейн, поруч річка. Тим паче, хлопці потоваришували з сусідськими дітьми та з ранку до ночі гралися разом. Адже що їм роботи на літніх канікулах у місті?

Ну але зараз сини вже дорослі, старий Вадим працює на роботі закордоном, молодший Влад живе з дівчиною окремо. У дітей з’явилися свої, дорослі справи. До бабусі вони приїздили хіба на Великдень чи Різдво.

І от теща сказала, що приїде з гостинцями. Ні я, ні Марина не були проти. Хоча все-таки у жінки було якесь тривожне відчуття:

– Ну а пам’ятаєш той скандал з Мартою? Як мама минулого літа до неї їхала?

– Кохана, у твоєї Марти дуже запальний характер. Тому і була така неприємна ситуація.

Минулого літа теща поїхала до молодшої донька, Марти. Вона з чоловіком живе в Одесі. І спершу у них все було добре, маму зустріла на вокзалі, привезли додому, діти тішилися, що бабуся приїхала. Але вже через 3 дні пані Наталія зателефонувала до Марини з докорами:

– Ти уявляєш, Марта прийшла і поствила на стіл квитки додому. Каже, аби я збирала валізи та їхала геть.

Звісно, ні я, ні Марина такого не очікували, тим паче, від Марти. Дівчата пересварилися через це і не говорили десь тиждень. Але потім все-таки помирилися. І пані Наталка забула про той скандал.

От теща приїхала, привезла з села декілька пакунків з продуктами. Там був і домашній сир, сметанка, молоко, яєчка, помідори, огірки. Я ледь закрив багажник машини. Погостилися, посиділи гарно. Прийшли ще сусіди в гості до нашого столу.

Ну ніщо не віщувало біди. 

Але наступного ранку теща вирішила показати, що вона господиня вдома. Субота, вихідний день – а вона вже на кухні баняками товче.

– Мамо, що трапилося? Навіщо ви та рано встали?

– Господи, Ігоре, у вас тут не кухня, а якийсь сарай. Де чашка на каву? Я пити хочу!

Я зробив тещі каву, дав гарну чашечку, а вона далі почала капризувати, як мала дитина:

– А є цукор? А якесь печиво? Я пряники не буду гризти, як та собака, у мене зуби повипадають!

Після сніданку пані Наталка взялася наводити вдома свої порядки. Перебрала весь одяг в шафі, всі полиці поміняла місцями. Не посоромилася навіть залізти у шухляду зі спідньою білизною:

– То це у вас називається порядок? Боже, Марино, яка ти в мене паскудна господиня.

На думку тещі, ми все робимо не так – погано миємо посуд та складаємо його, не маємо смаку в ремонті, вибрали жахливі меблі. І жінка готує не страви, а “помиї”.

Вже під вечір ні я, ні Марина не могли слухати докори тещі. Здавалося, що в пані Наталки просто рот не закривається, все тараторить, як той трактор.

– Я тепер розумію, чому Марта з мамою посварилася. Я вже більше не можу це слухати, скоро збожеволію.

– То що нам робити?

– Завтра поїдемо на вокзал та купимо мамі квиток. Хай вона у себе в селі порядки наводить.

Звісно, теща так почала кричати і лаятися, коли побачила квитки на потяг додому. Ми попрощалися і скандалом, вона навіть не зателефонувала, коли приїхала в село.

Минув тиждень, а теща досі мовчить. Тільки встигла старшій доньці Марті на нас пожалітися.

– Ну що, тепер ти зрозуміла, чому я маму додому відправила?

– Та все розумію прекрасно. Невже ми з віком також перетворимося на маму? Я не хочу ходити і мізки клювати.

І мене це питання також турбує – чому батьки на старості років стають такими сварливими? От що це за парадокс такий, скажіть?

КІНЕЦЬ.