У нас із чоловіком було чудове життя, поки в нашій квартирі не оселилася його мати.

Одружилися ми з Андрієм 13 років тому. Довгий час ми винаймали квартиру. Потім був період, коли наша родина жила у сімейному гуртожитку. І при цьому мати мала двокімнатну квартиру, в якій вона жила одна.

Ми чудово розуміли, що мати не бажає ділити з нами свою квартиру. Але наполягати на тому, щоб якийсь час прожити разом, ми не хотіли. Під час будівництва будинку свекруха нам не допомагала, ми сплачували внески самостійно.

За два роки після отримання ключів від власної квартири у нас з’явився син. А ще через три роки свекруха заявила, що тимчасово житиме з нами. У мене був шок, чоловік теж намагався чинити опір.

Свекруха, як і раніше, мала двокімнатну квартиру. Їй було де жити. Вона нічого не потребувала. Але вона вирішила, що просто зобов’язана поїхати у подорож. Вона вже і тур підібрала, і готель, у якому житиме.

Так ось, щоб накопичити суму для подорожі, вона вирішила здавати свою квартиру. А цей час, поки гроші збиратимуться, вона житиме із сином та невісткою. Геніальне рішення просто!

Андрій намагався її відмовити від цієї витівки, але мати була непохитна. І за онуком наглядатиму, і їжу готуватиму. Обіцяла золоті гори, ми й поступилися.

Щойно свекруха переїхала до нас, вона почала встановлювати свої порядки. Вона заборонила відкривати балкон, щоб її не продуло. Вона переставила диван, тому що їй здавалося, що він стоїть не на своєму місці. Вона викинула з холодильника всю їжу, яка здавалася їй нездоровою.

З онуком сидіти вона відмовлялася. То в нього соплі, він може її заразити. То в неї болить голова, а «хлопчик у вас галасливий». То «ви його народили, ви й повинні стежити за дитиною».

Їжу свекруха готувала, але собі. Вона казала, що їй важко готувати на таку велику сім’ю. Харчувалась вона своєрідно, тож приготовлену родичкою їжу ніхто не їв би. Одного разу я застала свекруху, як вона рилася в моїй шафі.

− А що ви там шукаєте?

− Я дивлюся, у тебе багато одягу. Тобі б навчитися економити.

− Я не хочу економити, мене все влаштовує.

− Ці гроші, які ти витрачаєш на лахи, могла б витратити на корисніші речі.

− Я сама вирішуватиму, на що витрачати зароблені мною гроші.

Увечері свекруха розповіла моєму чоловікові, що я не бережу сімейний бюджет. Я не стрималася і випалила:

– Може, я не вмію планувати витрати, проте я не риюся в чужих речах!

− Ти вважаєш мене чужою? Андрію, ти чув, я для неї чужа!

− Мамо, ти справді перейшла всі кордони. Навіщо ти копалася в речах Ані?

− Я не забороняю дивитися свої речі. Не розумію, що такого, коли я подивилася гардероб Ані.

Доводити їй щось було марно, тому ми запропонували їй переїхати до своєї квартири. Тим більше що збирати на подорож свекруха передумала. Вона просто відкладала гроші на чорний день. Але за пів року, які вона прожила у нас, гадаю, накопичилася непогана сума.

Свекруха спочатку чинила опір. Вона казала, що ми її не любимо. Вона закликала нас до совісті. Але це не ми в’їхали до її будинку. Не ми намагалися встановлювати свої порядки у квартирі. І це не ми лазили по полицях її шафи.

У результаті свекруха попросила час, щоб квартиранти могли знайти нове житло. Ми погодилися ще на півтора місяця, які здалися нам цілою вічністю. Весь цей час свекруха нила, просила одуматися, казала, що нам непогано живеться разом.

Навіть коли квартиранти з’їхали, нам довелося ще два тижні чекати. Свекруха вирішила після мешканців переклеїти шпалери. І ось одного чудового дня чоловік допоміг їй перевезти речі.

Зараз ми згадуємо час спільного проживання зі свекрухою на одній житлоплощі, як страшний сон. І тепер я твердо знаю, що свекруха повинна жити окремо від нас. А дружити з нею можна лише на відстані.

КІНЕЦЬ.