Мама – найрідніше і найдорожче, що у нас є. Тільки чомусь останнім часом виходить так, що саме на рідних людей у нас залишається найменше часу.

Коли моя бабуся вирушала навідати свою маму, вона витрачала на це три дні.

Один день ішов, щоби дістатися туди на бричці, запряженій кіньми, ще один – аби розповісти і послухати останні новини, посидівши трохи в кухні, а трохи у саду, і третій день – на дорогу назад.

Коли моя мати їздила до своєї мами, то їй потрібно було два дні. Вона добиралася потягом і, якщо їй щастило з пересадками, приїжджала того ж дня під вечір. Мама розповідала бабусі останні вісті, вислуховувала новини навзаєм і наступного дня відʼїжджала.

Мені, щоби провідати свою маму, потрібно лише пів години, бо я живу недалеко. Я приїжджаю авотомобілем, затримуюся у неї максимум десять хвилин і поспішаю назад, бо діти нудяться, а я, як завжди, маю купа справ, та ще й треба встигнути купити продукти у супермаркеті.

Добре, що зараз хоч є телефон, але і на розмови з мамою у мене завжди не вистачає часу.

А вона мовчить, розуміючи киває головою, але я усвідомлюю, наскільки їй боляче, коли я не знаходжу і 5 хвилин, щоб поговорити з нею.

Бабуся витрачала на побачення з мамою 3 дні, мама – 2 дні, я – 10 хвилин.

У мене також росте донька. І в мене нещодавно виникло питання – коли моя дочка виросте і приїде мене відвідати, скільки часу їй це займе?

Джерело