Чоловік знайшов “спокійну бухту” і тікає тепер туди з найменшого приводу. Ця бухта знаходиться у будинку його батьків. Там він цар і бог може лежати на дивані і ні про що не думати.

Я дуже рада, що у чоловіка такі стосунки з батьками. Його, дорослого чоловіка, готові там на руках носити і ходити навшпиньки, щоб не завадити відпочинку.

Тому його туди і тягне, відволікаючи від нашого сімейного життя, в якому все йде не як по маслу. Купа справ відкладається на потім, бо чоловік їде розслаблятися до батьків.

Мене ще за часів нашого знайомства вражало, як до нього ставляться батьки. За мною у п’ять років менше батьки бігали. А тут просто якийсь цирк.

Живуть в одному місті, тоді він взагалі з ними жив, а прийом такий, ніби він десять років не з’являвся на порозі. Така любов і турбота у поглядах і діях, що сльозу вибиває.

Він звик, що вдома не робив нічого. Варто чогось захотіти – йому одразу і бутербродів зроблять, і чаю наллють, і пиріжки спекти, і ванну наберуть.

Коли ми з’їхалися, я помітила, що чоловік у мене на такому розслабленні збирається жити й надалі. Тільки я не його батьки, мене не влаштовує така поведінка.

З сопінням і обуренням чоловік почав якось вживатися в роль дорослої людини. Але давалося йому це відверто важко. Постійно косячив, причому частенько для того, щоб я його більше не просила, постійно тупив, вдавав, що забув про що я його просила.

Потім почав тікати з дому. Скаже “треба батькам допомогти” та поїде. Потім увечері подзвонить наплете з три короби, що тут справ багато, бла-бла-бла, повернеться завтра.

Повертався він надвечір, звичайно ж, дуже втомлений. Хоча я точно знаю, що там його нічим не турбуватимуть, для батьків він все ще ніжний хлопчик, якому не можна перепрацювати.

Я одразу ж розкусила ці його маневри. Потерпіла кілька разів, думала, що він сам зрозуміє, що його поведінка – це не діло. Але чоловік продовжував тікати до батьків.

Була розмова з ним, але чоловік стоїть на своєму. Він не може не відгукнутися на прохання батьків, а я собі чогось там вигадую. Ну так, я ж та фантазерка!

Через півроку цієї клоунади я вже дзвонила свекрусі. Просила по-жіночому мене зрозуміти. Чоловік тікає до неї від сімейного життя, просто ворушитись не хоче.

– Ну а я що зроблю? Не прожену ж я з порога рідного сина! – обурилася свекруха. – І взагалі, тобі не здається, що ти на нього сильно насідаєш?

Прошу помити посуд – це я насідаю? Після роботи я встаю до плити, їду готую, а потім прошу помити посуд. Мені здається, це цілком справедливий поділ обов’язків.

– Ти ж дівчина, у тебе і посуд помити спритніше вийде! А Вадимчик на роботі втомлюється. Вдома хочеться відпочивати, розумієш? – не залишала своїх позицій свекруха.

А мені після роботи не хочеться відпочивати? Я маю ще й дорослому мужику сопельки витерти? Хотіла б таку марну у господарстві істоту, завела б собаку!

Допоміг лише влаштований чоловікові скандал, у якому я пригрозила розлученням, якщо він не відкине свою незрілу поведінку. Наче на якийсь час спрацювало.

Але нещодавно ми вирішили зробити у квартирі ремонт. Ми живемо у моїй квартирі, якщо що. Там потрібно шпалери переклеїти і стелю впорядкувати. Жодних масштабних робіт, просто косметичний ремонт.

Шпалери чоловік ще зі мною обдер, хоч і там філонив. А коли настав час клеїти шпалери, чоловік сказав, що захворів і щоб не заважати ремонту, він поїде хворіти до батьків.

Захворів він, так. Ця хвороба називається запалення хитрощів! І взагалі, що за формулювання “щоб не заважати ремонту”? Це має на увазі, що я і без нього продовжу це заняття, а чоловік повернеться, коли все буде готове.

Сказала чоловікові, що якщо він зараз мене кине і поїде розслаблятися у матусі під боком, то нехай одразу забирає всі свої речі, бо я подам на розлучення.

Мені його награні “кхе-кхе” до лампочки, я не вірю. Проте бачу, що чоловік знову біжить від роботи, надаючи мені самій з усім розбиратися.

Я розберуся. Але тоді виникає питання – а навіщо мені такий чоловік взагалі потрібний? Від нього навіть народжувати не хочеться, бо він сам ще та дитина, хоча за паспортом уже майже тридцятник.

– Я повернуся, коли ти охолонеш, – заявив на мої умови чоловік.

Не повернешся, любий. Я поміняю замки. Живи й надалі у батьків, доросле життя не для тебе.

КІНЕЦЬ.