– Ми з твоїм батьком, коли будували будинок, посадили березу, і вона виросла з одним стволом, але з двома верхівками, як і ви з Миколою, одна родина, але… – розповідала Зінаїда Михайлівна доньці, Ніні.

Ніна вже неодноразово чула цю історію.

Сидячи на веранді, старіюча мати розповідала Ніні про спадщину і нарікала на відсутність зв’язку між Ніною та її братом.

Хоча брат і сестра не сварилися, вони не розмовляли багато років; кожен вважав за краще мовчати, щоб уникнути нескінченних суперечок.

Їхні стосунки зіпсувалися через дитячі ревнощі, сварки у підлітковому віці та нерозуміння у дорослому житті.

Усі їхні сімейні посиденьки були напруженими, але одного разу на святі через дрібничну сварку зв’язок між рідними людьми перервався остаточно.

Через роки Ніна та Микола так і не відновили свої стосунки.

– Щось у нас не так, – зізналася Ніна одного разу Миколі по телефону.

Побачивши, як їхня мати переживає за їх втрачений зв’язок, брат і сестра вирішили дати собі та своїм родинним стосункам шанс, який повністю виправдався.

Наступні сімейні посиденьки виявились цілющими: Коля і Ніна остаточно примирилися, вже сміючись згадуючи минулі образи.

Символом їхніх стосунків стала береза.

Сім’я почала проводити свята разом, і Зінаїда Михайлівна, задоволена відновленням сімейних зв’язків, ніби повернула собі частину життєвих сил, перестала говорити про свій кінець і почала з надією дивитись у майбутнє.

КІНЕЦЬ.