Чоловікові 26 років, але мати досі керує ним, якщо щось не за її правилами дорікає тим, що вони привозять час від часу картоплю. Була сварка, яка почалася з того, що свекруха неакуратно повелася з дочкою, якій лише місяць і пішла.

Далі були слова, що дочка не розвивається, що вона захлинеться у нас, тому що опромінення від телефону отримає і все з несприятливим результатом.

Докорила, що на виписку помила підлогу на моє прохання (мої батьки в цей час забирали чоловіка з іспиту з іншого міста). Я їй сказала, що думала, що вона для онуки та сина протерла підлогу, уточнила, що це для мене вона чоловіка труси прасувала? Не відповіла.

Я її просила відпустити чоловіка в сім’ю та не лізти до нас, щоб вона не вимагала дзвонити по 10 разів на день. Вона відповіла, що це нормально, а це я просто погано вихована.

Згадала їй усі грішки, як на ювілей без сина сіла за стіл, як про існування слова «дякую» забула, що сина гнобить. Другий її син теж добрий, і дівчина така сама.

Коли я з чоловіком ще зустрічалися, вони йому сказали, що я ним користуюся, хоч жодної квіточки не подаровано, навіть польових, ні в кафе нікуди не ходили! Дорікати просто нічим.

А сам він цій дівчині телефон купив, здоровенну іграшку, кільце, дав половину грошей на ноутбук. І це ним ніхто не користується?

Прикро дуже. За дитиною стежу, готую, прибираюся, чоловіка підтримую, але погана. У сварці відсіч дала, загалом, за сім’ю нашу (всі чоловіки в цей час мовчали і чоловік пізніше сказав, що у нього немає права суперечити мамі, виховання таке, навіть якщо вона не має рації і принижує його). Їй сказати не було чого і вона стала на коліна, мовляв вибачте, слів більше немає, встану на коліна.

Свекор побачив і викинув нас із дому. Все триває, мовляв, синок зроби вибір, а те що він вибір ще в загсі зробив ніхто не розуміє.

Зараз кажуть, щоб до моїх батьків не їздили, мовляв, нема чого возити дитину, маленьку ще 5 міс. Таке й до зустрічі зі мною було, не їдь туди, їдь сюди.

Після їхнього закиду не можу себе перебороти, щоб готувати чоловікові з їхніх продуктів (живуть у селі), сама їх не вживала, як відчувала. А тут заявили, що всі знають, що ми їмо червону рибу, а треба їсти картоплю і економити, тобто ще й вирішують, що їсти, а що ні.

Чоловіка звинувачували, що поганий син. Не можу ніяк зрозуміти, чому він не пояснює, що ми окрема сім’я, що до нас просто так без попередження не можна в хату ввалюватись.

Доходить до того, що чоловіка доводять до сліз, і він пропонує розлучитись, аби я з донькою жила в спокої, щоб до нас не лізли. Зараз почав говорити їм потроху, мовляв, не треба вирішувати, я вже чоловік, я чоловік, голова.

Але вони його не чують. Коли пояснював, чому не беремо картоплю, що дорікали, сказали, що такого не було. І всі слова, що у сварці були сказані, як брудом поливали мене, нічого не пам’ятають, або кажуть тільки, що не пам’ятають.

У мене вже немає сил, жити з вічними докорами, не задоволенням його батьків. Я чоловіка повністю влаштовую він неодноразово це говорить, ще не розуміє чому його батьки настільки проти мене, тільки припускає, що через те, що його мама звикла командувати і слухати лестощі, а я говорю правду, коли вона доречна.

Сама сварки не провокую, але якщо проти моєї родини щось кажуть, захищаю. Сварки у нас тільки через його батьків, з мого боку про конфлікт лише батьки знають, з нього вже вся рідня.

Ми живемо окремо, але таке відчуття, що разом. Контроль над усім.

Що робити, як допомогти чоловікові достукатися до його батьків, щоб вони своїм життям жили? Він починає з ними розмовляти, а вони кидають трубки. Передзвонять і наче ні в чому не бувало.

КІНЕЦЬ.